Врешті сам розум підкаже, що той, хто в чужому городі
Шкоди капусті завдав, і той, хто нічною порою
Храм обікрав, провинились по-різному.
У згаданих переступах стільки само різниці, скільки й у будь-чому іншому.
Не розрізняти ваготи і розмірів злочинів вельми небезпечно. Це дасть змогу вбивцям, запроданцям, тиранам вийти сухими з води. Не слід, щоб їхнє сумління заспокоювала думка, що хтось там ледацюга, гульвіса чи недовірок. Кожний любить обтяжувати гріх свого сусіди і злагоджувати свою власну провину. Як на мене, навіть судді помиляються у класифікації наших гріхів.
Сократ мовив, що найперше завдання мудрості — розрізняти добро та зло; те саме й ми, для кого грішники є всі, повинні сказати про вміння розрізняти прогріхи, бо без нього — і то вельми тонкого — годі побачити, хто білий, а хто чорний.
Щодо пияцтва, то воно видається мені пороком особливо грубим і паскудним. До гріхів інших більше причетний розум; є вади, що мають у собі щось майже шляхетне, як можна так сказати. Є хиби, пов'язані зі знанням, із рвією, з мужністю, з розважливістю, зі спритом та лукавством; що ж до пияцтва, то ця вада геть-то тілесна і земна. Тому найгрубішим з усіх сущих нині народів є той, у кого ця ґанджа панівна. Інші вади тьмарять розум, а пияцтво нівечить і руйнує тіло.
Врешті, чому, коли глибоко в нутрощі наші проникне
В'їдлива сила вина і по жилах вогнем розіллється,
Важчає тіло нараз, неслухняними робляться ноги,
Щось нерозбірливе меле язик, воложіє наш розум.
Найгірший стан людини, коли вона втрачає свідомість і владу над собою. І між іншим кажуть і таке: як муст, збираючись у начинні, випихає все зі споду на поверхню, так вино розв'язує язика і змушує вибріхувати найпотаємніше тих, хто випив зайвого:
Ти мудреців думки
І таємниці їх Ліеєм —
Жартівником викривати вмієш.
Йосиф[96] розповідає, що вивідав таємницю у посланого до нього ворожого посла, напоївши його. Однак Август, звірившись Луцію Пізонові, тому, хто підбив Тракію, з найпотаємнішими своїми справами, нічого попри те не програв, так само як Тіберій, зрадивши Косові всі свої заміри; а проте відомо, що обидва вони були вельми голінні до вина і часто і того і того виносили з сенату налиганими:
Жили його, як зазвичай, роздуті вчорашнім вином.
А ось Цимброві, як і Касію, водопивцеві, змовники звірили намір убити Цезаря, хоч перший з них частенько упивався. Цимбер відповів дуже дотепно: «Щоб я та зносив цього тирана, коли вина і то не завжди годен знести?» Відомо також, що німецькі найманці, п'яні як хлющ, зроду не забувають ні свого коліна, ні гасла, ні свого звання:
Хоть хисткі на ногах, белькотливі, а спробуй, хмільних їх,
побити!
Я не міг би собі уявити чорного, тривалого і безберегого пияцтва, якби не вичитав ув історії такий випадок. Аттал, запросивши на вечерю Павсанія з ницим наміром зганьбити його (того, хто згодом з цієї самої причини забив Філіппа, царя македонського, що довів своїми високими прикметами, яке гарне виховання дістав він у домі Епамінонда та в його товаристві), напоїв його так, що той, одурівши, мов яка підтіпанка, почав віддаватися віслярам і найпідлішим хатнім служникам.
Щось схоже розповідала мені одна вельми шанована дама. Під Бордо біля Кастра, де лежить її маєток, одна селючка, вдова, відома своєю чеснотою, зауважила в собі перші ознаки вагітності. «Якби я мала мужа, — похвалилася вона сусідам, — то подумала б, що я понесла». Щодня підозра щодо її ваготи зростала, і нарешті справа стала очевидною. Тоді вона вдалася до панотця, аби він з амвона оголосив, що вона обіцяє тому, хто признається у своєму вчинкові, пробачити йому і, якщо він буде не від того, пошлюбити його. І от молодий пахолок, підбадьорений такою заявою, освідчив, що якось на святах після щедрої пиятики застав її при коминку, геть-то оспалу і в такій нескромній позі, що зумів заволодіти нею, не збудивши. Вони ще й досі живуть пошлюблені.