— Я справді був під час існування Цивілізації №137, але ніколи не поділяв його переконань.
— Це розумно, — урочисто кивнув Мо-цзи. Він наблизився і продовжив: — Ви знаєте, за час вашої відсутності протягом трьохсот шістдесяти двох тисяч років цивілізація відроджувалася до життя ще чотири рази. Ці цивілізації намагалися досягти успіху у калейдоскопічному чергуванні епох хаосу і стабільності. Найбільш нетривала змогла досягти тільки середини кам'яного віку у своєму розвитку. Але Цивілізація №139 змогла встановити рекорд і протриматися до Століття пари, освоївши досконало механіку і технології парових машин.
— Ви хочете сказати, що людям цієї цивілізації все-таки вдалося відкрити закон руху небесних світил?
Мо-цзи розсміявся і похитав головою.
— Ні-ні. Їм просто пощастило.
— Але вони не полишали спроб зробити це?
— Звичайно, я вам навіть продемонструю результат зусиль останньої цивілізації.
Мо-цзи підвів Ван Мяо до краю платформи. Землі, що розстилаються під ними, були схожі на клаптики старої шкіри. Мо-цзи спрямував один із менших телескопів на об'єкт унизу і жестом запросив Ван Мяо подивитися. Наблизивши очі до окулярів, він побачив дивну річ: нерухомий, ніби соляний стовп, скелет, що іскрився під денним світлом, наче сніг, який щойно випав, і здавався таким, що проглядається наскрізь.
Дуже дивно, але скелет стояв сам по собі. Його поза була витончена й елегантна. Одна рука — біля підборіддя, ніби погладжувала не існуючу довгу бороду. Голова скелета була задерта вгору, неначе ставлячи питання всій світобудові.
— Це все, що залишилося від Конфуція, — промовив Мо-цзи. — Він вважав, що весь Всесвіт підпорядковується «Лі» — конфуціанській концепції гармонії і шанобливості, для збереження якої необхідно дотримуватися певних церемоній у поведінці, і жоден об'єкт у Всесвіті не може уникнути цих правил. Він розробив церемоніал і сподівався передбачити рух Сонця відповідно до нього.
— Я можу собі уявити результат.
— О, так. Він сказав, що йому усміхнулася удача в розумінні устрою Сонця і передбачив п'ятирічну епоху стабільності. І знаєте що? Епоха стабільності справді настала... тривалістю у місяць.
— А потім одного чудового дня Сонце просто не зійшло?
— Ні-ні, Сонце з'явилося і того дня, як зазвичай. Воно зійшло в зеніт, а потім зникло.
— Що!?! Як зникло?
— Саме так. Почало повільно тьмяніти, зменшуватися в розмірах, поки повністю не зникло. Настала ніч зі своїм пронизливим холодом. Конфуцій як стояв, так і перетворився на одну велику брилу льоду. Так і стоїть донині.
— А в небесах нічого не залишилося після зникнення Сонця?
— На місці зниклого Сонця з'явилася летюча зірка, як відлітає душа померлого світила.
— Ви впевнені, що Сонце справді раптово зникло, і летюча зірка так само раптово постала?
— Так, звичайно. Ви можете звіритися з літописом тих часів. Цей факт детально описаний.
— Хмм... — Ван Мяо занурився в роздуми. У нього вже були якісь ідеї про устрій світу «Трьох тіл», але інформація, отримана від Мо-цзи, повністю руйнувала її базиси. — Як це може бути... раптово? — сказав він із жалем.
— Ми зараз перебуваємо в часи династії Хань. Але я не впевнений, Західної чи Східної[43].
— І ви досі живі?
— На мене покладена важлива місія: я повинен спостерігати і достовірно фіксувати рух Сонця. Усі ці шамани, метафізики, моралісти-даоси не приносять жодної користі, усі до єдиного. Як ті відірвані від життя філософи, що не можуть розрізнити рис, просо і пшеницю, бо ніколи нічого не робили своїми руками, і не приносять користі з практичного погляду. Вони не здатні вести реальні спостереження, тільки те й роблять, що займаються своїми містичними камланнями цілими днями. Але я не такий! Я можу зробити щось реальне! — сказав він, вказуючи на численні інструменти на платформі.
— З їхньою допомогою ви сподіваєтеся досягти своєї мети? — Ван Мяо спеціально кивнув у бік таємничої великої мідної кулі.
— У мене є теорія, але вона зовсім не містична, а є результатом багатьох спостережень. По-перше, ви знаєте, що таке Всесвіт? Це — механізм.
— Ну, мені здається, це дуже спрощений підхід.
— Дозвольте мені закінчити. Всесвіт — це порожниста сфера, що плаває у вогняному морі. На поверхні сфери міститься незліченна кількість дрібних отворів — зірки, і один великий — Сонце. Полум'я з навколишнього моря проходить через ці отвори, відповідно нам здається, що світять зірки і Сонце.
— Це дуже цікава теорія про будову Всесвіту, — відповів Ван Мяо, дивлячись на гігантську мідну кулю і здогадуючись тепер про її призначення. — Але є проблема з вашою теорією. Сонце сходить і заходить, і робить свій моціон відносно нерухомих зірок. Але у вашій порожнистій сфері положення всіх отворів відносно один одного є фіксованим.
43
Прим. перекл. Західна Хань — період в історії давньокитайського держави （206 рік до н. е. — 9 рік н. е.） зі столицею у Чан'ань — має назву Ранньої Хань （前漢, Qiánhàn）, або Західної Хань （西漢, Xīhàn）. Другий період （25 рік н. е. — 220 рік н. е.） зі столицею в Лояні називається Пізня Хань （後漢, Hòuhàn）, або Східна Хань （東漢, Dōnghàn）.