Вона завжди вважала, що батько навмисно занадто розділяє теорію і практику.
Науковий керівник був одним із піонерів радіоастрономії в Китаї, і під його впливом Є Веньцзє також захопилася нею. Вона самостійно вивчила електротехніку й інформатику — необхідні базові дисципліни для проведення досліджень. На другому році навчання в аспірантурі Є Веньцзє разом із професором запустили в роботу перший у Китаї радіотелескоп невеликої потужності й здобула великий досвід у цій сфері.
Вона і уявити не могла, що отримані знання їй знадобляться зараз, під час роботи на «Червоному березі».
Спочатку її прикріпили до Відділу радіопередач як техніка, відповідального за ремонт і обслуговування обладнання. Незабаром вона стала незамінним співробітником, без участі якого не могла здійснюватися повсякденна робота у відділі, що її досить спантеличувало.
Вона була єдиним працівником бази, хто не носив військової форми. І з огляду на її статус ув'язненої, усі співробітники під час спілкування з нею дотримувалися певної дистанції. Їй не залишалося іншого способу боротися зі своєю самотністю, окрім як зануритися в роботу з головою. Проте цього пояснення було недостатньо для розуміння причин, чому вся робота відділу фактично залежала від неї. Це все ж один із найважливіших проектів національної оборони. Чому тутешній технічний персонал настільки посередній у своїй кваліфікації, що поступається їй, яка не має належної інженерної підготовки і навичок роботи з електронікою, а також реального досвіду в технічних питаннях?
Незабаром вона зрозуміла справжні причини того, що відбувається. Тутешні співпрацівники тільки створювали видимість не цілком компетентних фахівців. Насправді це були найкращі фахівці (комп'ютерники і електронники) із тих, які перебували в розпорядженні Другого артилерійського корпусу. І рівень їхньої кваліфікації був настільки високий, що їй би не вистачило всього життя, аби досягти такого рівня знань. Проте база розташовувалася в забутому Богом глухому закутку, умови залишали бажати кращого, і основна програма досліджень проекту «Червоний берег» уже була завершена.
Усе, що залишалося, це — регламентне технічне обслуговування обладнання й усунення періодичних поломок. У таких умовах не варто очікувати, що ти зможеш здійснити якесь помітне наукове відкриття або значуще технічне досягнення.
Тому більшість людей не хотіли ставати занадто незамінними, бо чудово розуміли, що варто тільки зайняти одну з ключових посад на проекті такої секретності, як шанси отримати призначення на нове місце роботи наближаються до нуля. Тому багато обрали тактику зображати з себе активних тупаків: якщо начальство командувало йти на схід, вони з великим запалом рухалися на захід із надією заронити в голову начальству думку, що працюють з повною віддачею, але їм не вистачає кваліфікації. Тому немає сенсу утримувати їх на проекті, простіше перевести куди-небудь, може, на їхнє місце прийдуть справді кваліфіковані працівники. І багатьом так вдавалося отримати переведення на інше місце служби.
У таких умовах, хоч не хоч, Є Веньцзє з легкістю стала провідним техніком бази. Але була ще одна причина, що сприяла її кар'єрному зростанню і походження якої так само залишалося незрозумілим: оснащення бази, щонайменше у відділі, де вона працювала, було далеким від передових зразків технічної думки.
Вона й далі працювала у відділі радіопередач, але нагляд за нею поступово пом'якшили, навіть усюдисущий охоронець перестав постійно слідувати за нею безмовною тінню. За обов'язком служби її допускали до більшості обладнання на базі, і для успішного проведення ремонтних робіт їй доводилося читати технічну документацію до нього.
Звичайно, залишалися закриті для неї зони — так її допуску не вистачало, щоб потрапити до відділу автоматизованої системи управління, де містилися головні ЕОМ системи управління. Пізніше Є Веньцзє дізналася, що роль цього відділу в роботі бази не така важлива, як їй здавалося. Наприклад, у відділі радіопередач усе комп'ютерне оснащення складалося лише із трьох машин, ще старіших, за DJS130[45]. Це були громіздкі динозаври із запам'ятовуючим пристроєм на магнітних осердях, уведенням даних за допомогою паперової стрічки і часом безперервної роботи близько п'ятнадцяти годин. Система наведення випромінювача параболічної антени теж не вражала своєю точністю, і була чи не нижчою, ніж у звичайної артилерійської установки.
45
Прим. автора DJS130 — китайський 16-бітовий мінікомп'ютер, репліка американського Data General Nova.