4) умовно-дострокове звільнення від відбування призначеного покарання;
5) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
6) звільнення від відбування покарання через хворобу;
7) звільнення від відбування покарання на підставі актів амністії та помилування.
Розглянемо кожен із них більш детально.
4.4. Характеристика окремих видів звільнення від відбування покарання
4.4.1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
Переслідуючи гуманні та виховні цілі, кримінальне законодавство передбачає можливість для окремих категорій засуджених не нести покарання повною мірою за злочини, вчинені ними. До осіб, винних у вчиненні нетяжких злочинів, може застосовуватись звільнення від відбування покарання з випробуванням. З одного боку, необхідність такого заходу викликана тим, що санкції, що пов’язані з позбавленням волі, несуть низку негативних наслідків. Зокрема, вони вимагають подальшої ресоціалізації засудженого та, переважно, спрямовані не стільки на виправлення засудженого, скільки – на тимчасову локалізацію правопорушника від суспільства. Як свідчить статистика, особи, які були позбавлені волі, більшою мірою схильні до рецидиву злочинів. Тому «умовне» покарання для осіб, які не здійснили тяжких злочинів та усвідомили свою вину, вже є певною мірою понесенням відповідальності з одночасною можливістю збереження зв’язків зі своєю соціальною групою (сім’я, трудовий колектив тощо). Реакція на злочин у виді покарання з наступним звільненням від його відбування, але із збереженням можливості застосування покарання, є стимулом для перегляду засудженим свого ставлення до асоціальної поведінки.
З іншого боку, відсутність практичного покарання при такому звільненні від відбування покарання є, по-перше, стимулом для рецидиву; по-друге, справляє у населення враження безкарності діяння; по-третє, – не дає можливості особі, звільненій від відбування покарання з випробуванням, повною мірою усвідомити асоціальність власної поведінки.
Річ у тому, що кримінальне законодавство не встановлює обов’язкових санкцій, що накладаються на звільнену від відбування покарання з випробуванням особу, у разі порушення нею умов випробування. Йдеться лише про те, що суд може покласти на засудженого певні обов’язки (ст. 76 КК України).
Таким чином, зазначений вид звільнення від відбування покарання, з одного боку, є важливим засобом запобігання подальшої асоціальної поведінки засудженого, а з іншого – відсутність реального покарання створює в громадській думці уявлення про недієвість правоохоронної системи. Тому назріла потреба дещо змінити підходи до застосування цього виду звільнення з метою посилення відповідальності осіб за виконання умов випробування. Один із дієвих напрямів такої зміни – встановлення обов’язкових громадських робіт на час випробувального терміну, тобто застосування до засуджених практичної санкції, яка, до того ж, має найбільший виховний вплив. Практика громадських робіт в інших державах свідчить саме про їх велике профілактичне значення.
Громадські роботи в їх сучасному розумінні вперше були застосовані у Великій Британії в 1975 році саме як залучення до таких робіт осіб, які перебувають під випробуванням у зв’язку із звільненням від відбування покарання. Така практика відома й у кримінальному законодавстві Франції, Швеції та Данії. Наприклад, у кримінальному законодавстві Данії випробувальний період (максимальний строк два роки) завершується тоді, коли засудженим виконані зобов’язання щодо громадських робіт.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням регламентується статтями 75–78 КК України. У першій із них зазначено, що якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.
Отже, звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службове обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі. Причому при засудженні до позбавлення волі таке звільнення допускається лише при його призначенні на строк не більше п’яти років.