Крім того, скасування повторності, не пов’язаної із засудженням, може призвести до того, що особі, яку засуджують вперше за кілька тотожних злочинів, буде призначено таке саме покарання, як і особі, яку засуджують лише за один злочин. Тобто інші злочини можуть лишитися безкарними. Проте скасування рецидиву і повторності, пов’язаної із засудженням (як кваліфікуючих ознак злочину або як обставин, що обтяжують покарання), поставить у нерівне становище осіб, які вперше вчинили злочин, і осіб, які вже були піддані покаранню, а це суперечить як принципу індивідуалізації покарання, так і такій його меті, як попередження нових злочинів.
1.3. Місце кримінальної відповідальності в механізмі протидії кримінальним правопорушенням
1.3.1. Загальна характеристика механізму протидії кримінальним правопорушенням (загально-соціальна та спеціальна протидія)
Об’єктивний характер існування проявів злочинності та інших кримінальних правопорушень упродовж усієї історії людства, постійне вдосконалення кримінальних практик і розширення їх географії до трансконтинентальних масштабів зумовлює потребу в функціонуванні широкомасштабного, складного механізму протидії їм.
Протидія злочинності – це складне соціально-правове явище та поняття про нього, в якому відображено теорію і практику специфічної державно-управлінської діяльності та приватних ініціатив, спрямованих на перешкоджання вчиненню злочинів, усунення їх причин і умов, переривання розпочатої злочинної діяльності чи злочинного діяння на різних стадіях їхнього здійснення, притягнення суб’єктів їх вчинення до кримінальної відповідальності і застосування до них засобів кримінально-правового характеру.
Протидія злочинним проявам відбувається за двома напрямами: загально-соціальним та спеціально-кримінологічним. Тобто існує загальна та спеціальна протидія злочинності, а також відповідні їм відносно самостійні механізми їх здійснення.
Загальна протидія злочинності – це ефективне функціонування всіх інститутів суспільства та держави, які формують раціональну систему впливу на фактори злочинності, в результаті чого мінімізується кількість злочинних проявів. Раціональне, правомірне функціонування державних та громадських інституцій у масштабах усієї держави чи на регіональному рівні, безпосередньо не маючи на меті протидію злочинності, а забезпечуючи нормальну життєдіяльність суспільства, тим самим об’єктивно протидіє злочинності.
Суб’єктами загальної протидії злочинності є всі соціальні та державно-правові інституції суспільства.
У механізмі загальної протидії злочинності особливого значення набуває вплив на соціопатичних особистостей як носіїв злочинної субкультури, потенційно готових до вчинення злочинних діянь за будь-яких умов і будь-якого рівня суспільного життя. Провідний український кримінолог академік О.М. Костенко зазначає, що соціопатична особистість характеризується наявністю в її свідомості комплексу сваволі та ілюзій, що є причиною злочинної поведінки. Усунути цю причину можна, формуючи в особи стан узгодженості волі й свідомості із законами природи. Такий стан називається соціальною культурою людини, а носії такої культури – соціономічними особистостями. Вони є антиподами соціопатичних особистостей, схильних до злочинних вчинків.
Спеціальна протидія злочинності (точніше – її прояви) – це сукупність кримінально-правових, кримінально-процесуальних, оперативно-розшукових, криміналістичних та кримінологічних засобів, які забезпечують безпосередній правовий та кримінологічний вплив на реальні й потенційні злочинні прояви.
Суб’єктами такої протидії є не всі соціальні та державно-правові інституції і навіть не всі правоохоронні органи, а лише спеціально уповноважена їх частина, що отримала назву «кримінальна юстиція».
У найбільш загальному виді кримінальна юстиція – це система державних органів, діяльність яких спрямована на винесення справедливого рішення у кримінальній справі.
Зміст кримінальної юстиції, на думку одного з перших дослідників цього явища в Україні С.Г. Міщенка, становить організована за функціональним принципом процесуальна діяльність уповноважених державних органів (суб’єктів юстиції), що регламентується кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством і забезпечує реалізацію публічної державної функції – спеціальної протидії злочинності. За характером зазначена діяльність є сукупністю зусиль, спрямованих на протидію злочинності за двома напрямами: а) правове реагування на вчинені злочини; б) запобігання новим злочинам.