Правозастосовна практика для визначення цього напряму спеціальної протидії злочинності продовжує застосовувати термін «боротьба» із злочинними проявами, недоречний хоча б тому, що у «боротьбі» зі злочином, який вчинено, суспільство вже програло.
Не варто використовувати для визначення цього напряму ще один відверто архаїчний термін – «кримінальне переслідування», який, на жаль, застосовують у сучасній правничій лексиці.
Потрібно переходити до сучасних, адекватних природі самої злочинності форм протидії її проявам. Те, що називають переслідуванням, насправді є ні чим іншим, як притягненням до кримінальної відповідальності. А те, що вважалося боротьбою зі злочинністю, ні що інше, як державно-правове реагування на вчинення злочину, основу якого становить кримінально-правове реагування на злочинні прояви органами кримінальної юстиції, тобто застосування передбаченого кримінальним законодавством України комплексу засобів реагування на злочинну поведінку осіб.
Найбільш поширеною формою кримінально-правового реагування на злочинні прояви є застосування кримінальної відповідальності, тому його можна вважати кримінально-правовим реагуванням. Але воно здійснюється в чітко визначених процесуальних межах і може претендувати на назву «кримінально-процесуальне». Щоб не створювати понятійної конкуренції, пропонуємо оперувати більш узагальненим терміном «правове реагування» або для забезпечення лаконічності – «реагування».
Правове реагування здійснюється щодо факту вже вчиненого злочину і спрямоване на суб’єкта його вчинення переважно у виді кримінальної відповідальності. Іншими його засобами є: примусові засоби медичного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності як відмови від застосування останньої тощо.
Ефективність спеціальної протидії злочинності визначається якістю законодавства про кримінальну відповідальність, ґрунтуючись на якому ця діяльність здійснюється. Проте одним із показників якісного рівня законодавства про кримінальну відповідальність є його стабільність, незмінність основних принципових положень та приписів. Лише на основі відносної стабільності законодавства можна вибудовувати стійку, цілеспрямовану, прогнозовану політику держави у сфері протидії злочинності.
Така стабільність, по-перше, дає змогу належним чином опанувати його основні положення і на цій основі сформувати стабільну та належну практику застосування його приписів, а по-друге, – забезпечує можливість широкому загалу ознайомитися зі змістом цього законодавства, а отже, бути обізнаним щодо того, що є злочином і які наслідки його вчинення передбачено. Залишаючись стабільним і незмінним у своїх принципових положеннях, законодавство про кримінальну відповідальність має постійно удосконалюватися та розвиватися, а відтак – бути достатньо динамічним.
Другою складовою спеціальної протидії злочинності, поряд з кримінально-правовим реагуванням на вчинення злочину, є відносно самостійний її напрям, а не самостійне стосовно протидії явище, це – запобігання вчиненню нових злочинів.
Доволі часто цей напрям називають головним у протидії злочинності. Однак це стосується загальносоціальної протидії, а не спеціальної. На загально-соціальному рівні запобігання, а не відповідальність, є більш ефективним засобом зниження рівня криміналізації суспільства, забезпечення правопорядку в ньому, а отже, й протидії злочинності.
Спеціальна протидія злочинним проявам має інший пріоритет – правове реагування на факт вчинення злочинного діяння. У кримінології для визначення зазначеного напряму використовують й інші терміни, наприклад, «попередження», «профілактика» тощо.
Результатом фахової «домовленості» щодо застосування термінів на визначення цього напряму протидії злочинності можна вважати застосування терміна «запобігання» в назві та тексті новітнього вітчизняного законодавства у сфері протидії корупції, а також легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом. Термін «запобігання» – означає діяльність, що перешкоджає вчиненню злочинів. Запобігання злочинам є видовим, об’єднавчим для понять «профілактика», «попередження» і «припинення злочинів», але входить як складова до більш широкого поняття «протидія злочинності».
Перший засіб запобігання злочинам – профілактика. Це нейтралізація криміногенних передумов можливого злочину, тобто діяльність з усунення та нейтралізації причин вчинення злочинного діяння, а також умов, що сприяють цьому. Існує загальносоціальна профілактика та спеціально-кримінологічна. Перша, як зазначав відомий український кримінолог А.Ф. Зелінський, переважно стосується злочинності в широкому сенсі слова як соціального явища; друга – конкретних злочинних проявів, хоча на практичному рівні вони тісно взаємопов’язані між собою.