Головною проблемою щодо запровадження відновного правосуддя в Україні є відставання національного законодавства від ідеї широкого його застосування та недостатність науково обґрунтованих рекомендацій щодо цього. До кримінального та кримінально-процесуального законодавства України внесено деякі положення, що дають змогу врахувати факт примирення сторін кримінального конфлікту. Наприклад, закон надає можливість звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила нетяжкий злочин та примирилася з потерпілим, але процедура такого звільнення невиправдано ускладнена, тому занадто тривала в часі. Відповідно до чинного законодавства звільнити від кримінальної відповідальності особу може лише суд. Однак для цього потрібно чимало часу на підготовку матеріалів справи органами досудового слідства та прокуратури. Раціональних аргументів на користь абсолютизації такого порядку звільнення немає. Історичний вітчизняний, а також зарубіжний досвід свідчить про протилежне. Згідно з Кримінальним кодексом України 1960 року звільнити від кримінальної відповідальності особу за означених вище обставин міг і прокурор. Подібну практику застосовують у деяких європейських країнах, наприклад, у Швейцарії. Не закликаючи повернутися до такої практики звільнення, ми впевнені у необхідності її спрощення та прискорення, адже сьогодні звільнення від відповідальності одного з учасників кримінального конфлікту затягується на багато місяців, змушуючи сторони конфлікту переважно пасивно очікувати результатів його розв’язання судом.
Великі сподівання на вирішення цього та багатьох інших проблем, що постають на шляху впровадження стандартів відновного правосуддя на теренах України, громадськість покладає на реформу вітчизняної кримінальної юстиції.
У сучасному механізмі регулювання кримінально-правових відносин превалює каральний (репресивний) метод. Це певною мірою обмежує властиві кримінальному праву можливості впливу на життєдіяльність суспільства, не забезпечує розумного балансу при визначенні засобів кримінально-правового реагування на злочинні прояви. Успішне виконання завдань кримінально-правової охорони особистості, суспільства та держави забезпечує не лише застосування покарання, а й іноді повну відмову від покарання та інших форм кримінальної відповідальності. В нинішніх умовах реалізація принципу невідворотності покарання зазнає раціональної модифікації. До механізму кримінально-правового регулювання дедалі частіше залучають засоби, засновані не на покаранні, а на заохоченні (стимулюванні) позитивної постзлочинної поведінки. Причому сфера їх застосування розширюється, що є об’єктивним процесом, зумовленим не лише складністю та неоднорідністю предмета такого регулювання, а й гуманізацією суспільного життя.
Заохочення позитивної поведінки виявляється у різних аспектах кримінально-правового регулювання. Одним із них є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим. Відповідно до ст. 46 Кримінального кодексу України 2001 року (КК України) особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Ця невідома попередньому КК України норма є відображенням відновного правосуддя як альтернатива каральному. Поява у чинному КК України вказаної норми переважно оцінюється як позитивне рішення, завдяки якому потерпілий має можливість більш оперативно і повно відновити свої права та інтереси, порушені суспільно небезпечним діянням. Щоправда, є й супротивники ідеї звільнення від кримінальної відповідальності як такої, що не відповідає принципу невідворотності покарання за вчинений злочин. Проте, як відомо, у правовій сфері не існує вічних принципів. Вони змінюються разом із зміною соціальних умов життєдіяльності людей. Прийшов час переглянути й принцип невідворотності покарання, та й самої відповідальності. Його замінює більш гуманний та гнучкий принцип невідворотності кримінально-правової реакції на вчинення злочинного діяння.