Проаналізувавши кожну з цілей покарання, які закріплені в КК України, можна зробити такі висновки: 1) кара в сучасних умовах не може визнаватися метою покарання, вона становить його сутність; 2) виправлення злочинця є не метою покарання, а засобом досягнення іншої його мети – спеціальної превенції; 3) досягнення мети загальної превенції забезпечується, по-перше, самим оприлюдненням законів, санкції яких попереджують про покарання кожного, хто порушить ці закони, по-друге, засудженням винного за вчинення злочину, по-третє, відбуванням покарання та його виконанням; 4) самостійною метою покарання, яка заслуговує її декларування в КК України, є поновлення почуття справедливості потерпілим від злочину та іншими особами.
3.2. Система покарань за КК України
3.2.1. Проблемні аспекти визначення та побудови системи покарань
Передбачені у чинному КК України окремі види покарань утворюють певну систему, яку закріплено у ст. 51 КК України у формі встановленого законом про кримінальну відповідальність і обов’язкового для суду вичерпного переліку видів покарань, розташованих у певному порядку – відповідно до ступеня їх суворості.
Встановлюючи цей перелік, законодавець, по-перше, створює основу для побудови санкцій у відповідних нормах Особливої частини КК України, де передбачено окремі види покарань і визначено межі їх призначення за певні злочини, і, по-друге, при застосуванні судами конкретних покарань забезпечує необхідну їх індивідуалізацію відповідно до ступеня тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання. Отже, система покарань є тією юридичною основою, на якій ґрунтується діяльність судів із застосування покарань.
Існує безліч визначень системи покарань. Ми використаємо лише кілька із них, які, на нашу думку, є найбільш слушними, адже відповідають загальновизнаним уявленням про системність явищ.
Загальнофілософське визначення системи – це сукупність явищ, що перебувають у взаємозалежності, взаємній підпорядкованості. Законодавчий перелік видів покарань у ст. 51 КК України – це відображення системи, а реальне застосування цих покарань свідчить про реальність цієї системи.
Система покарань – це передбачена кримінальним законом та суворо диференційована законодавцем за об’єктивною стороною, об’єктом та суб’єктом сукупність різних видів покарань, об’єднаних спільністю поставлених законодавцем цілей.
У статті 51 КК України закріплено систему покарань, розміщених у певному порядку відповідно до ступеня їх жорсткості. Це дає змогу суду при призначенні покарання здійснювати його індивідуалізацію, враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання. В статті наведено 12 видів покарання, 4 з яких – громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт і обмеження волі – є новими для кримінального законодавства України.
Законодавчий перелік покарань, зазначений у цій статті, в основі містить один критерій – ступінь суворості покарання. Причому розподіл покарань за цим критерієм здійснюється в законі безвідносно до того, чи є той або інший вид покарання основним чи додатковим, носить строковий або безстроковий характер, належить до числа загальних або спеціальних. Тож перелік покарань є своєрідними «сходами», де кожен вид покарання посідає відповідну «сходинку».
Така побудова переліку покарань у Загальній частині КК України багато в чому визначає і підхід законодавця до визначення санкцій статей Особливої частини КК України, оскільки порівняльна суворість покарань зумовлює і ту послідовність, у якій основні види покарань перелічуються (розташовуються) в альтернативних санкціях, і ті правила, на основі яких установлюється визначене співвідношення (сполучення) основних і додаткових покарань у кумулятивних санкціях.
Установлення законодавчої градації (ієрархії) покарань за ступенем їх суворості формує і судову практику. Адже з такого поділу постає, що один вид покарання (наприклад, арешт) завжди визнається більш суворим, ніж інший (наприклад, штраф), незалежно від того, що він призначений судом як основне чи додаткове покарання, яким терміном (мірою) визначений у вироку і при застосуванні якої норми або інституту (при приєднанні додаткового покарання до основного, призначенні більш м’якого покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням тощо) він використовується.