Система покарань за чинним КК України є достатньо розгорнутою: містить 12 видів покарань. Характеризуючи її, на нашу думку, слід звернути увагу на наступні її властивості.
По-перше, система покарань є достатньо чисельною. Така кількість видів покарань у цілому є характерною для пострадянських і постсоціалістичних країн Східної Європи. Наприклад, у Кримінальному кодексі Російської Федерації міститься 12 видів покарань, у Кримінальному кодексі Республіки Білорусь система покарань складається із 13 видів, у Кримінальному кодексі Республіки Болгарія – 11 видів покарань. Водночас у багатьох західноєвропейських країнах кількість видів покарань є значно меншою: часто законодавець обмежується 4–5 їх видами. Утім стверджувати, що наш законодавець обрав хибний шлях, навряд чи буде справедливо. За чинним КК України система суттєво розширилася за рахунок виокремлення як самостійних тих видів покарань, які в зарубіжних країнах почасти об’єднані в один вид.
Цілком очевидно, що в чинному КК України, як і в багатьох сучасних європейських кримінальних кодексах, передбачено три групи основних видів покарань, що можуть бути застосовані до осіб, які вчинили злочини: громадські роботи, штраф і позбавлення волі. До різновидів позбавлення волі можна віднести: арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк і довічне позбавлення волі. При цьому лише одне покарання – тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – є спеціальним, а всі інші види позбавлення волі – це загальні види покарань. Штраф як самостійний вид покарання представлений звичайним штрафом (тобто грошовим стягненням, яке обчислюється у встановлених законом неоподатковуваних мінімумах доходів громадян і накладається судом у випадках і розмірах, встановлених в Особливій частині КК України) і його спеціальними різновидами – виправними роботами і службовими обмеженнями для військовослужбовців. Виправні роботи в сучасних умовах – це, по суті, грошове стягнення, що обчислюється в установлених відсотках від місячного заробітку засудженого і накладається судом у випадках, передбачених КК України, і в часових межах, встановлених у його Особливій частині. Подібним чином характеризується і службове обмеження для військовослужбовців – покарання, яке, за визнанням багатьох українських криміналістів, є спеціальним різновидом виправних робіт та застосовується до специфічної категорії осіб – військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби.
На виконання вимог Конституції України, міжнародно-правових зобов’язань України, а також Рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року у справі про смертну кару, законодавець в КК України остаточно відмовився від смертної кари як виду покарання. Україна долучилася до тих держав світу, які повністю скасували цей вид покарання за будь-які види злочинів, вчинені як у мирний, так і воєнний час.
Отже, у чинному КК України, як і в законодавстві про кримінальну відповідальність більшості європейських країн, система покарань містить різні види штрафу, громадських робіт, позбавлення волі, а також позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та конфіскацією майна.
По-друге, система покарань у КК України традиційно є закритою. Закріплений у ст. 51 КК України перелік покарань є обов’язковим для суду. Отже, суд, прерогативою якого є призначення покарання, «зв’язаний» системою покарань, не може відступити від неї і не має права вийти за межі законодавчого переліку видів покарань. Ця ознака свідчить, що система покарань є засобом, який забезпечує необхідну однаковість і законність у діяльності суду щодо застосування покарання. Крім того, згаданий перелік покарань є вичерпним і не може бути довільно розширений на розсуд суду. Вичерпний характер цього переліку означає, що з позиції закону система покарань на сьогодні є цілком завершеною. Цією ознакою наголошено соціальну зумовленість системи покарань і вона свідчить про те, що лише законодавець, зважаючи на потреби суспільства, має право звузити чи розширити існуючий нині та закріплений у законі перелік видів покарань.
Однак таке розширення системи покарань законодавець може здійснити виключно шляхом внесення змін до ст. 51 КК України. При встановленні ж санкції у статтях Особливої частини КК України законодавець так само зв’язаний системою покарань і може передбачати в них лише такі види покарань, які містяться у системі. У чинній редакції КК України цієї вимоги загалом дотримано.