Як зазначалось вище, характер участі визначається конкретною роллю, яку виконував співучасник у злочині: був організатором злочину або його виконавцем, підбурювачем або пособником, а ступінь участі у злочині характеризує інтенсивність дій співучасника. Також існує думка, що ступінь участі у вчиненні злочину залежить і від форми співучасті, визначеної у ст. 28 КК України.
3.4.2. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом
Встановлені у КК України майже визначені, альтернативні та кумулятивні санкції надають суду великі можливості для індивідуалізації покарання. Проте різноманіття життєвих ситуацій може призвести до того, що навіть мінімальне покарання в межах санкції буде в конкретному випадку надто суворим і таким, що не відповідає тяжкості вчиненого і особі винного, внаслідок чого не співпадає із цілями, сформульованими в ст. 50 КК України. З огляду на зазначені ситуації у ст. 69 КК України містяться положення відповідно до яких суду надано право в особливих (виняткових) випадках вийти за межі санкції статті Особливої частини КК України, яка встановлює відповідальність за вчинений злочин, і призначити за злочин будь-якого ступеня тяжкості більш м’яке покарання порівняно з тим, яке у цій санкції передбачено. Отже, ст. 69 КК України є своєрідним корективом (уточненням) приписів, які передбачені у п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України і згідно з якими суд зазвичай призначає покарання у межах санкції статті Особливої частини КК України.
Підставою застосування ст. 69 КК України закон визнає дві групи чинників, що характеризують вчинений злочин і особу винного, а саме: а) наявність кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що певним чином характеризують особу винного.
Обставини, що пом’якшують покарання, як одна з підстав застосування ст. 69 КК України мають відповідати певним вимогам. По-перше, таких обставин обов’язково повинно бути кілька – не менше двох (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 pоку). Коли таких обставин у справі немає або є лише одна обставина, що пом’якшує покарання, виключається можливість застосування ст. 69 КК України. При цьому суд ураховує як ті обставини, що пом’якшують покарання і перелічені в ч. 1 ст. 66 КК України, так і ті, що визнаються судом такими на підставі ч. 2 ст. 66 КК України. По-друге, ці обставини мають знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, причому знижувати істотно, тобто настільки, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б недоцільно. У судовій практиці обставинами, що свідчать про доцільність застосування ст. 69 КК України, найчастіше визнаються: запобігання шкідливим наслідкам злочину з боку винного, добровільне відшкодування збитків, вчинення злочину через збіг тяжких особистих обставин, відсутність тяжких наслідків, щире каяття винного та активне сприяння розкриттю злочину, другорядна роль у вчиненні злочину тощо.
Дані про особу винного можуть бути як пов’язані, так і не пов’язані із вчиненим нею злочином. При врахуванні цих даних беруть до уваги: поведінку особи в побуті як до, так і після вчинення злочину, ставлення до праці, соціальну активність, прагнення залагодити заподіяну шкоду тощо. Суть полягає в тому, що в усіх випадках повинні бути встановлені такі дані про особу винного, які дають суду можливість дійти обґрунтованого висновку, що призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, буде цілком достатнім для досягнення його цілей.
Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, можливе за наявності обох розглядуваних груп обставин застосування ст. 69 КК України в їх поєднанні та сукупності. Якщо судом встановлено лише обставини, що пом’якшують покарання, або лише позитивні дані про особу суб’єкта злочинного діяння, тобто лише одна із зазначених підстав, застосування ст. 69 КК України є неприпустимим.
Призначення більш м’якого покарання, ніж визначено законом, передбачає застосування судом одного із двох варіантів, вказаних у ст. 69 КК України:
1. Призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. У такому випадку суд призначає той самий вид (в альтернативній санкції – один із тих видів) основного покарання, який і передбачено в санкції, але при цьому виходить за мінімальну межу, встановлену для цього виду покарання в санкції. Однак слід мати на увазі, що згідно з ч. 1 ст. 69 КК України суд не має права призначити покарання нижче від тієї найнижчої його межі, яку встановлено для нього в Загальній частини КК України. Наприклад, оскільки у санкції ч. 2 ст. 186 КК України передбачено позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років, то суд, керуючись ч. 1 ст. 69 КК України, може призначити це покарання на строк нижче чотирьох років, однак не нижче одного року, бо саме таку мінімальну межу позбавлення волі встановлено в ч. 2 ст. 63 КК України. Неможливо призначити покарання нижче від найнижчої межі й у разі, коли його мінімальний строк (розмір) у санкції не зазначено і, отже, співпадає з тим мінімумом, який встановлено для цього виду покарання в Загальній частині КК України. Наприклад, призначення покарання нижче від найнижчої межі неможливе за ст. 118 КК України, оскільки в санкції цієї статті зазначено лише максимальні межі альтернативно передбачених тут виправних робіт (до двох років), обмеження волі (до трьох років) і позбавлення волі (до двох років).