2. Перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції тієї статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Такий перехід означає, що суд призначає покарання, яке, по-перше, не зазначене в санкції статті і, по-друге, є більш м’яким порівняно з тим, яке передбачене у відносно визначеній санкції або порівняно з кожним із кількох, які фігурують в альтернативній санкції. При цьому суд має право призначити будь-який більш м’який вид основного покарання, керуючись при визначенні їх порівняльної суворості законодавчим переліком покарань, встановленим у ст. 51 КК України. Зокрема, на підставі цього переліку від позбавлення волі суд може перейти, наприклад, до обмеження волі чи до виправних робіт, від арешту – до виправних або громадських робіт, а від останніх – до штрафу.
Крім того, за наявності підстав, передбачених у ч. 1 ст. 69 КК України, і керуючись ч. 2 цієї статті, суд має право не призначати таке додаткове покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК України як обов’язкове. Для застосування ч. 2 ст. 69 КК України треба передусім встановити ті підстави для виключного пом’якшення покарання, які зазначені у ч. 1 ст. 69 КК України. Необхідно також, щоб додаткове покарання було, по-перше, безпосередньо передбачене в санкції статті, за якою засуджують винного і, по-друге, закріплене в санкції як обов’язкове. Додаткові покарання, зазначені в санкціях статей Особливої частини КК України, можуть бути передбачені в них або як факультативні (ст. 132, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 233 та ін.), або як обов’язкові (ст. 151, ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 191 та ін.) до призначення. У першому випадку питання про доцільність призначення факультативного додаткового покарання вирішується на розсуд суду з урахуванням конкретних обставин справи, а в другому – суд зобов’язаний призначити обов’язкове додаткове покарання і має право відмовитися від його застосування лише на підставі ч. 2 ст. 69 КК України.
Керуючись приписами частин 1, 2 ст. 69 КК України, суд також може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для нього в санкції, і одночасно не призначати додаткове покарання, передбачене в санкції як обов’язкове.
На підставі частин 1, 2 ст. 69 КК України суд має право перейти до іншого, не зазначеного в санкції, більш м’якого виду основного покарання і одночасно не призначати додаткового покарання, передбаченого в санкції як обов’язкове.
Варіанти застосування ст. 69 КК України, наведені в останніх двох випадках, приводять до своєрідного «подвійного» пом’якшення покарання, оскільки суд, спираючись на приписи частин 1 та 2 цієї статті, одночасно пом’якшує два види покарання – і основне, і додаткове.
3.4.3. Призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання
Прийнятий Верховною Радою України 15 квітня 2008 року Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» є одним із небагатьох законів, яким до чинного КК України внесено положення, спрямовані на пом’якшення кримінально-правового впливу на суб’єктів злочинних діянь. Згідно з цим законом Загальну частину КК України доповнено статтею 69-1, яка регламентує призначення покарання за наявності пом’якшуючих обставин. Зокрема, визначає, що за наявності обставин, які пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України та за відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу.