В релігії, як і культурі загалом, спостерігається своєрідний вибух нових інтегральних форм і культів, поява глобальних соціо- та етнокультурних “гібридів” у різноманітних поп-американських варіантах, що отримало назву постмодерну [22. 32]. Фахівці визначають основні характерні риси цього стилю: зростання диференціації (соціальної, культурної, релігійної та ін.), полістилістичність, розмитість форм і обрисів тих чи інших ідей, стилів, доктрин [5]. Постмодерну притаманна відмова від чітко артикульованої істини, радикальний плюралізм теоретичних та світоглядних моделей і стилів культури, що в свою чергу спричинює відмову від цілісності, ієрархічної структурованості та гармонійної упорядкованості.
Постмодерністська “фрагментарність” світу робить особу беззахисною перед глобальними процесами хаотизації життєвого простору, в якому людині з класичними європейськими стандартами світосприйняття стає холодно і незатишно. Ця навала квазікультурних “цінностей” відносить на узбіччя масової свідомості перевірені часом традиційні національні форми духовності та культури. На цьому тлі відбувається масова дезорієнтація суспільства, але водночас – і вияскравлення духовно самостійних особистостей, які ведуть пошук нових культурних моделей, альтернативних глобальному стилю. Ностальгія за високим духовним минулим своїх предків і турбота про майбутнє своїх нащадків спонукає їх вдихнути нове життя у перевірені часом класичні європейські форми світогляду, шляхетного людського спілкування і порядного, розміреного стилю життя. Наступним етапом має стати презентація нового упорядкованого типу мислення і життєдіяльності, формування соціального інтересу до нього і, нарешті, ідентифікація членів цього напрямку в рамках обраної етнокультурної форми.
У глобальних поліетнічних суспільствах уже створено такі теорії етносу, які не вкладаються у рамки нашого класично європейського мислення. Так, у заокеанських визначеннях етносу і нації, нав’язуваних прихильниками глобалізму, спостерігається намагання позбавити ці поняття моноетнічного змісту: на Заході словами нація, етнос позначають політичну (державну) спільноту, незалежно від того, з яких етнічних груп вона складається. Наприклад, у США американцями за національністю (?!) вважають себе всі громадяни, незалежно від кольору шкіри, мови та інших етнічних чи расових ознак. Відбулася підміна понять “громадянство” і “національність”. Такі дефініції, незважаючи на їхню відверту тенденційність, поширились останнім часом і на посткомуністичний світ, який ще не позбувся наслідків інтернаціонального виховання. Слушно пише О. А. Платонов, “Америка – це не держава і не нація. Це просто велика територія, на якій тимчасово проживають вихідці з різних країн. Головне в тому, що Америка позбавлена фундаментальної основи державної міцності – національного ядра, державного народу. Те, що називається американським народом, не становить собою органічну і самобутню якісну визначеність, воно є штучним конгломератом чужих один одному осіб, об’єднаних спільною жадобою до наживи та інстинктивним страхом відповідальності за спільні злочини перед людством” [354. 5–6].
Хижацьке природокористування, монопольно високі ціни за управлінську працю, економічний та інформаційний тиск, впровадження високотехнологічних потужностей і включення нових віртуальних просторів усе більше відривають людину від реального життя, породжують безвихідь, фрагментарність людського мислення, меркантильність і подвійну мораль. Світові (інтернаціональні) релігії зробили об’єктом обожнення людину (історичну особу, пророка, “сина Божого”) замість Бога-природи, якого шанували наші предки. В етнічних природних релігіях Творець і його Творіння були нероздільні, тому духовними орієнтирами завжди виступали животворні сили Природи. Однак, спроби світових релігій принизити роль етнічної релігії в житті народів мають двотисячолітню історію і стійку звичку до шельмування і поборювання всього національного.
Тим часом, низька екологічна культура як корінних, так і некорінних етносів поставила під загрозу існування здорової людини і здорового довкілля. Чи сталося покращення, вдосконалення людства з поширенням світових релігій – питання риторичне. Але екологічна криза, яка щороку наростає, вже не викликає сумніву. І причини цієї кризи не тільки в дисгармонійних стосунках етносів.