Так, але ти вийшов звідти такий же накручений і повний сперми, як і зайшов. Усе було не більш справжнє, ніж фантазії, що їх ти про неї мав, коли був новобранцем.
Гей, вона теж була в цій фантазії.
Трохи згодом Сьєрра встала й потягнулася.
— Відаура — надзвичайна жінка, — загадково сказала вона й подалася до корми.
Невдовзі після півночі Іса відімкнулася від управління рухом на Плесі, і Бразил узявся кермувати з відкритої рубки. На той час по всьому міллспортському обрію вже рвалися традиційні феєрверки, наче раптово розгорнуті в повітрі зелені, золоті й рожеві екрани сонарів. Кожен тобі острівець і платформа мали що висаджувати в повітря, а на більших клаптях суші на штиб Нової Канаґави, Данчі й Тадаїмако те саме робилося в кожному парку. Дечим запаслися навіть кілька корабликів на Плесі — з кількох із наших найближчих сусідів ракети промалювали в небо п’яні іскристі лінії, а на всіх інших народ набрав у руки аварійних фаєрів. На загальному радіоканалі, із музикою й шумом вечірки на фоні, якийсь безголовий ведучий заливався непотрібними описами усього навколо.
Коли Бразил додав швидкості й ми почали розбивати хвилі в південному напрямку, «Острів Бубін» трохи задер носа. Тут, далеко на Плесі, вітер уже доносив крихітні крапельки імли, яку збивав у повітря вир. Я відчував їх на обличчі, як тоненьке павутиння, а коли вони накопичилися — як холод і вологу, що стікали вниз, наче сльози.
А тоді запустили справжні феєрверки.
— Дивіться, — сказала Іса. Її обличчя засвітилося, коли яскравий край дитячого захвату на секунду вистромився з-під покривала підліткової крутості.
Як і решта з нас, вона вийшла на палубу, бо не хотіла пропустити початок вистави. Вона кивнула на один із прикритих локаторних екранів.
— Онде перші пішли. Щойно злетіли.
Я побачив на дисплеї кілька плям на північ од нашого місця на Плесі, кожна з яких була відмічена примітним червоним гачком у вигляді блискавки, який вказував на те, що об’єкт у повітрі. Як у будь-якій іграшці багатія, надлишкові пристрої «Острова Бубін» навіть вказували висоту, на якій розташовувалися мітки з локаторів. Я дивився, як числа коло кожної плямки бігли вгору, і мимохіть всередині відчув легенький трепіт. Спадок Світу Гарлана — не можна вирости на цій планеті й не відчувати його.
— Мотузки перерізано, — радісно сповіщав коментатор. — Кулі піднімаються в повітря. Я бачу…
— А нам дуже треба слухати це? — спитав я.
Бразил знизав плечима.
— Знайди хвилю, на якій не передають це лайно. Я не зміг.
В наступну мить небо розкололося.
Перша в’язанка гелієвих куль, обережно навантажена вибуховим баластом, досягла розділової висоти в чотириста п’ятдесят метрів. Найближчий супутник помітив це й нелюдськи точно й механічно швидко випустив довгий тріскучий дротик ангельського вогню. Той роздер темряву, прорізав хмарні скупчення на західному небосхилі, освітив посічені гірські ландшафти навколо нас блакитним і на дрібку секунди торкнувся кожної з куль.
Детонація баласту. На Міллспорт посипався веселковий вогонь.
Грім розлюченого повітря на шляху ангельського вогню велично прокотився архіпелагом, як розрив у темному небі.
Навіть радіокоментатор закрив рота.
Десь південніше набрала потрібну висоту друга партія повітряних куль. Супутник знову шмагнув униз, а ніч перетворилася на синюватий день. З неба знову полилися кольори. Загарчало обсмалене повітря.
Тоді запуски почалися зі стратегічних точок по всьому Міллспорту і з розведених по Плесі барж. Численні, широко розкидані подразники для очей чужинської машинерії над головою. Палахкотливі промені ангельського вогню ніби перестали вгасати, а перебігали нищівним вказівником, б’ючи крізь хмари під усіма кутами, легенько торкаючись кожного порушника чотиристап’ятдисятиметрової межі. Безперервний грім наростав і глушив. Плесо й ландшафт над ним стали послідовністю висвітлених спалахами фотографій. Радіо перестало приймати сигнал.
— Пора йти, — сказав Бразил.
Він усміхався.
Як виявилося, я теж.
Розділ тридцять перший
Води Плеса були холодні, але не надміру. Я спустився в них зі сходинок «Острова Бубін», відпустив поруччя й через костюм відчув, як в’язка прохолода притискається до всього мого тіла. То були такі собі обійми, і я дозволив собі зануритися в них, коли вага прив’язаної зброї й акваланга з пристроєм Андерсона потягла мене вниз. На глибині кількох метрів я ввімкнув системи невидимості й плавучості. Гравімодуль здригнувся й обережно підняв мене назад. Я висунувся з-під води по очі, опустив маску шолома й видув з нього воду.