Над Кошутом стояла середина літа, вологість уперлася в позначку сто відсотків ще кілька тижнів тому. Думка про воду стала заразною сверблячкою. Ми вислизнули з «Ватанабе», і я показав їй, як читати потоки автотаксі, як вибрати порожнє й заскочити на дах. Ми проїхали через усе місто, і на нашій шкірі висихав піт.
Тримайся міцно.
Ого, я б сама ніколи про це не подумала, — перекричала вона шум повітря й засміялася мені в обличчя.
Таксі зупинилося біля Портової адміністрації, і ми скотилися з даху, налякавши потенційних пасажирів так, що вони збилися докупи з чемними зойками. Шок затих до бурмотіння і несхвальних поглядів, під якими ми помчали геть, придушуючи регіт. У системі безпеки гавані зі східного боку біля доків для аероплавів була дірка — сліпа пляма, продерта якимось хакером-недопідлітком минулого року; він продав її Рифовим Воякам за голопорно. Я провів її через те місце, і ми перебігли однією з вантажних рамп, де викрали кільового посильника. Ми тихенько штовхали жердиною й гребли, поки не вийшли з гавані, а там уже запустили двигун і рвонули широкою пінистою дугою до Хірати, гукаючи й лементуючи.
Пізніше, огорнутий тишею занурення, я глянув угору на забарвлену Хотеєм брижисту поверхню і побачив над собою її тіло, бліде тло для чорних пасків плавкостюма й прадавнього апарату зі стиснутим повітрям. Вона загубилася в тій миті й дрейфувала, можливо, роздивляючись круту стіну рифу, що височів поруч, або просто розкошуючи в прохолоді моря, що торкалося її шкіри. Якусь хвилину я висів під нею, насолоджувався баченим і відчував, як твердну просто у воді. Я провів очима по вигинах її стегон, навів їх на виголену вертикальну лінію в самому низу живота і мельком угледів губи, коли вона поволі розвела ноги щоб штовхнутися ними. Я глипав на тугий м’язистий живіт, що визирав з-під нижнього краю плавкостюма та на явні набряки грудей.
А тоді щось трапилося. Може, мені було забагато морської коноплі — не дуже розумно вживати її перед пірнанням. Може, то була якась батьківська луна з мого власного домашнього життя. Риф закрив один край мого поля зору і на якусь жахливу мить здалося, що він перехилився і всією масою падає на нас. З розслабленого дрейфу її кінцівок зник еротизм, він зморщився до раптової судомної тривоги про те, чи вона не померла та чи не втратила свідомість Раптом запанікувавши, я рвонув угору, вхопив її за плечі обіруч і розвернув до себе.
А з нею все було добре.
Очі під маскою трохи розширилися від подиву, руки у відповідь торкнулися мене. Усмішка розділила її губи: і вона випустила бульбашку повітря. Жести, пестощі. Її ноги обвилися навколо мене. Вона зняла регулятор, зробила мені знак зробити те саме й поцілувала.
— Таку?
Пізніше, у бульці, яку Рифові Вояки надули й закріпили на рифі, лежачи зі мною на імпровізованому ліжку з пахучих зимових костюмів, вона ніби дивувалася тому, як обережно я з нею поводжуся.
Таку, я не зламаюся. Я доросла дівчинка.
І пізніше, коли вона знову обвила мене ногами, терлася об мене тілом, вдоволено сміялася.
Тримайся міцно!
Я так у ній загубився, що й не подумав украсти її відповідь, яку почув на даху автотаксі.
— Таку, ти чуєш?
Єва? Аріана?
— Ковачу!
Я кліпнув. То був голос Бразила.
— Так, вибач. Що сталося?
— Наближається якийсь кораблик, — одразу по його словах я й сам почув, як у воді скрипливо тужили маленькі гвинти, різко виділяючись із фонового ревіння виру. Я перевірив систему наближення і не знайшов жодного гравітаційного сліду. Подивився на сонар і відшукав його на південному заході. Він ішов Плесом до нас.
— Кільовий, — пробурмотів Бразил. — Гадаєш, треба хвилюватися?
Було важко повірити, щоб патрулі родини Гарланів каталися на кільових суднах. Втім…
— Вирубіть апарати, — Сьєрра Трес сказала все за мене. — Перейдіть у нейтральну плавучість. Не варто ризикувати.
— Маєш рацію, — я неохоче намацав управління плавучістю, вимкнув гравітаційну підтримку і миттєво відчув, що почав тонути — дала про себе знати вага мого спорядження. Я натицяв аварійну плавучість, відчув, як почали набиратися резервні камери плавжилета, вимкнув її, коли моє занурення припинилося, а тоді подрейфував собі в підсвіченому мороці, слухаючи підвивання корабля, що наближався.
Може, Єлена? Блискучі зелені очі.
Риф, що перекидався на нас.
Коли з неба зірвався ще один розряд ангельського вогню, я помітив киль великого, акулистого судна над нашими головами. З одного боку воно було страшенно безформним. Я звузив очі й глянув у морок післяспалаху, накрутивши нейрохімію. Здається, човен щось тягнув на собі.