— Як вийшло? А так, Ковачу: ким би вона не була — бо це не Квелла — вона знову витягла заразу з Нечищеного. Новий різновид смерті. Спитай її про «Протокол Кволґрист», коли вона прокинеться, а тоді спитай ще себе, чи так уже жахливо те, що я зробила, аби цьому запобігти.
— Агой! — то було моє молодше я, котре тримало Сильвині коліна, розвівши руки знущально широко. — Ми будемо вантажити це стерво, чи ви всю ніч про неї патякатимете?
Я дивився на нього довгу хвилю, а тоді обережно підняв голову й плечі Сильви туди, де в тісному салоні гелікоптера вже чекала Сьєрра Трес. Так він підійшов ближче до мене.
— Нічого ще не скінчено, — прокричав він мені на вухо. — У нас із тобою ще є незалагоджені справи.
Я просунув одну руку під коліно Сильви Ошіма й пхнув його ліктем геть, подалі від неї. Погляди зустрілися.
— Дивись мені не наривайся, — гукнув я. — Запродане ти мале гімнидло.
Він наїжачився. Бразил підтягнувся ближче. Аюра поклала долоню на руку молодшого мене і настирливо заговорила йому на вухо. Він відступив. Підняв свого пальця, наче дуло, й тицьнув у мій бік. Сказане ним змило потоком повітря від гвинтів. Тоді очільниця служби безпеки Тарпанів повела його парапетом на безпечну відстань. Я заскочив на борт «Дракуля», посунувся, щоб прийняти Бразила, і кивнув до Сьєрри Трес. Вона звернулася до пілота, і штурмкоптер трохи відпустив захвати, якими тримався за парапет. Я глянув на іншого, молодшого Ковача. Подивився, як дивиться на мене він.
Ми злетіли.
Бразил поруч зі мною приліпив на обличчя усмішку, що скидалася на маску до якоїсь церемонії, на котру мене ніколи раніше не запрошували. Я втомлено кивнув до нього. Раптом я чогось увесь став розбитий душею і тілом.
Довго пливли, нещадно напружувалися й мало не загинули при підйомі, наїжачилися під час протистояння — все це раптом упало мені на плечі.
— Ми впоралися, Таку — прогорланив Бразил.
Я похитав головою. Зібрав сили сказати:
— Поки що добре, але ще рано.
— Ох, ну чого ти такий.
Я знову похитав головою. Вхопишись за поручень, я висунувся зі штурмкоптера й придивився на розсип вогнів Рильської цитаделі, що швидко віддалялися. Непідсилений зір уже не давав мені роздивитися постаті в кам’яному садку, а я надто втомився, щоб накручувати нейрохімію. Але хоч як швидко наростала між нами відстань, я все одно відчував його погляд і безжалісну лють, що розпалювалася в ньому.
Розділ тридцять третій
Ми знайшли «Острів Бубін» саме там, де він і мусив бути. Точність Ісиної навігації, яку вона витримувала за допомоги комп’ютерної пілотажної системи тримарана, була бездоганною. Сьєрра Трес балакала з пілотом, котрий, з усіма поправками на дуже короткий час знайомства нібито був доволі пристойним парубком. Враховуючи статус заручника, під час польоту він майже не виказував ознак нервозності, а раз навіть сказав щось таке, від чого Сьєрра Трес засміялася вголос. Зараз же він лаконічно кивнув, коли вона сказала щось йому на вухо, розгорнув кілька пілотажних екранів на всю інструментальну панель, і штурмкоптер полинув до яхти. Я жестом попросив запасний комунікаційний набір і втулив собі навушника.
— Ти ще там, Аюро?
Вона озвалася чітко й страхітливо ввічливо.
— Я ще слухаю, Ковачу-сан.
— Добре. Ми майже сіли. Наш льотчик знає, що мусить швидко полетіти геть, але просто щоб зробити додатковий наголос, я хочу бачити над собою чисте небо в усіх напрямках…
— Ковачу-сан, я не маю повноважень для…
— То здобудь їх. Навіть на хвилинку не повірю, що Конрад Гарлан не очистить собі небо над цілим Міллспорстським архіпелагом, коли захоче, навіть якщо особисто в тебе й нема такої сили. Тому слухай уважно. Якщо я за наступні шість годин побачу десь гелікоптер, Міці Гарлан помре. Якщо я за наступні шість годин побачу летючу мітку на нашому локаторі, Міці Гарлан помре. Якщо я побачу, як за нами стежить будь-яке судно, Міці Гарлан…
— Мені ясно, Ковачу, — чемність швидко випаровувалася з її голосу. — За вами не стежитимуть.
— Дякую.
Я жбурнув гарнітуру на сидіння біля пілота. За вікном штурмкоптера пролітало закіптюжене повітря. Після нашого злету більше не сталося жодного орбітального розряду, і з того, що на півночі феєрверків уже не було, свідчило, що світлове шоу потроху згорталося. Із заходу сунули густі хмари, затіняючи молодий серп Хотея. Трохи вище проступав крізь тонку імлу Дайкоку, а Маріканон уже сховався. От-от мало задощити.
«Дракуль» описав над тримараном тісне півколо, і я побачив на палубі блідощоку Ісу, яка непереконливо вимахувала однією з Бразилових прадавніх осколкових рушниць. Від цієї картини в куточках моїх губ з’явилася усмішка. Ми відійшли на розвороті, опустилися до рівня моря, а тоді підібралися до «Острова Бубін». Я висунувся назовні й повільно помахав. Напружене Ісине обличчя обм’якло від полегшення, і вона опустила зброю. Пілот примостив свою машину на куток палуби «Острова Бубін» і гукнув до нас через плече.