Усмішка зникла, перетворилася на гримасу.
— Нічого. Ти не зрозумів суті, Ковачу. Хіба ти не бачиш, що вже не важливо, чи я справді та, ким себе вважаю? Що з того, якщо я лиш фрагмент, поганий нарис Квеллкристи Сокольничої? Яка різниця? Наскільки я можу сягнути вглиб себе, я Надя Макіта. Хіба я маю інший вибір, окрім жити її життям?
— Може, віддати Сильві Ошімі її тіло?
— Так, але знаєш, зараз це неможливо, — відрізала вона. — Чи не так?
Я дивився на неї.
— Не знаю. Таки неможливо?
— Думаєш, я її там силоміць тримаю? Хіба ти не розумієш? Воно так не працює. — Вона набрала повну жменю сріблистого волосся й смикнула. — Я не знаю, як керувати цим лайном. Ошіма знає систему значно краще за мене. Вона відступила вглиб, коли нас узяли Гарланіти, залишила тіло працювати на автоматі. Це вона послала мене нагору, коли ви прийшли по нас.
— Справді? І що ж вона тим часом робить, надолужує втрачений сон? Охайно впорядковує свої інфосистеми? Та годі!
— Ні. Вона горює.
Це мене зупинило.
— Над чим вона горює?
— А ти як думаєш? Над тим фактом, що кожен член її команди загинув у Драві.
— Лайно краб’яче. Вона не була з ними в контакті, коли вони померли. Мережа була вимкнена.
— Правильно, — жінка, що стояла переді мною, глибоко вдихнула. Вона стишила, уповільнила голос і спокійно пояснила. — Мережа була вимкнена, і вона не мала до неї доступу. Вона мені розповіла. Але приймач зберіг кожну мить усіх їхніх смертей. І якщо вона там унизу відкриє не ті двері, воно все з криками вирветься назовні. І оглушить її. Вона це знає, і поки все не вщухне, вона лишатиметься там, де безпечніше.
— Це вона тобі розповіла?
Ми стояли ніс до носа, і нас розділяла заледве половина метра морського вітру.
— Так, вона мені розповіла.
— Трясця, я тобі не вірю.
Вона довго дивилася мені в очі, а тоді відвернулася. Знизала плечима.
— Це твоя справа, Ковачу, вірити в щось чи ні. З того, що мені розповів Бразил, ти просто шукаєш легких мішеней, щоб вивернути на них свою екзистенційну лють. Це завжди легше за конструктивну спробу щось змінити, чи не так?
— Ой, та залізь у сраку! Ти мені паритимеш таке старе лайно? Конструктивна зміна? То он яким було Виселення? Конструктивним? То це тому Нове Хоко роздерло на шмаття?
— Ні, не тому, — я вперше побачив біль на цьому обличчі. Її голос перемкнувся з ділового тону до тужливого, і почувши цю зміну, я майже повірив їй. Майже. Вона міцно вхопилася обіруч за поручень містка й похитала головою. — Усе замислювалося зовсім не так. Але ми не мали вибору. Ми мусили підштовхнути глобальну політичну зміну. Проти масового придушення. Вони б ніяк не віддали своє положення без битви. Думаєш, я рада з того, як усе обернулося?
— Тоді, — рівно сказав я, — треба було планувати краще.
— Невже? Ну, тебе там не було.
Тиша.
Я тоді подумав, що вона піде шукати собі більш політично приязної компанії, але вона не пішла. Її відсіч із легкою ноткою презирства залишилася позаду, і «Ангельський сірник» летів собі далі зморщеною поверхнею моря майже на швидкості повітряного судна. Несучи, як до мене дійшло, легенду до її дому, вщерть набитого вірянами. Несучи героя до історії. За кілька років про це судно і його шлях на південь складатимуть пісні.
Але не про цю розмову.
Принаймні це приліпило легеньку усмішку на мої губи.
— Ну ж бо, розкажи, що тут такого до всирачки смішного, — суворо промовила жінка, що стояла біля мене.
Я похитав головою.
— Просто дивуюся, що ти вирішила поговорити зі мною замість того, щоб тусуватися зі своїми обожнювачами-неоквеллістами.
— Може, я люблю виклики. Може, мені не до вподоби догідливий хор.
— Тоді наступні кілька днів тобі не сподобаються.
Вона не відповіла. Але друге речення все одно бринькнуло в моїй пам’яті об щось таке, що я, певно, читав ще малим. То було щось із щоденників кампанії, вірш, нашкрябаний у часи, коли Квеллкристі Сокольничій не вистачало часу на поезію, строфа, тон якої ставав нестерпно плаксивим, бо її читали голосом копійчаного актора, а шкільна система хотіла поховати Виселення як дошкульну й вищою мірою необов’язкову помилку. Квелла усвідомлює хибність свого шляху, але надто пізно, щоби щось удіяти, окрім як оплакати це: