Я не дивився Бразила, натомість спрямував погляд удалечінь, поверх надбудови містоплоту, що нагадувала міські ландшафти. Здебільшого мене сповнювало егоїстичне полегшення від того, що Вірджинія Відаура потрапила у списки тих, хто вижив, але якась маленька посланська частина мене відмічала вечірні потоки натовпу й можливі гнізда для спостереження й снайперського вогню.
— Чи можна довіряти цим людям?
Кої кивнув. Здавалося, що він із радістю поринув у подробиці.
— Дуже вагомій більшості, так. «Картина» побудована в Драві, більшість співвласників з-поміж команди — нащадки перших кооперативних засновників проекту. Культура здебільшого має нахил до квеллізму, тому вони схильні придивлятися одне за одним, але не лізти в чужу справу, якщо іншому не потрібна допомога.
— Невже? Схоже на якусь утопію. Як щодо тимчасової команди?
Погляд Кої загострився.
— Тимчасова команда й новачки знають, на що підписуються. У «Картини», як і в решти плотів, є репутація. Ті, кому вона не подобається, не затримуються надовго. Не проходять культурний фільтр.
Бразил прочистив горло.
— Скільки з них знають, що відбувається?
— Знають, що ми тут? Десь із десяток. Знають, нащо ми тут? Двоє, обидва з Чорних бригад. — Кої пошукав очима щось на скатолові. — Вони обидва захочуть бути присутніми на Встановленні. Ми для цього організували таємне приміщення на нижніх палубах на кормі.
— Кої, — я ступив у поле його зору. — Нам спершу треба побалакати. Є кілька речей, які вам варто знати.
Він довго дивився на мене. Його зморщене обличчя не читалося, але в його очах був голод, повз який я точно не зміг би пробитися.
— Доведеться зачекати, — сказав він мені. — Наша головна турбота — визнати Її особистість. Я був би вдячний, якби жоден із вас не називав мене на ім’я, поки це не буде зроблено.
— Встановити, — різко сказав я. Я аж чув, як вони кажуть «Її», з великої літери, і це почало мене дратувати. — Ви хотіли сказати «встановити», правильно, Кої?
Його погляд ковзнув по моєму плечі й перелетів на борт скатолова.
— Так, саме це, — мовив він.
Багато було сказано про те, що квеллізм росте з нижчих класів, особливо за століття, які минули з часу, коли його головний архітектор померла й дуже зручно вийшла з виміру політичних дискурсів. Той факт, що основу свого руху Квеллкриста Сокольнича вирішила будувати, спираючись на найбіднішу робочу силу Світу Гарлана, привела до цікавого переконання серед багатьох неоквеллістів, що метою Виселення було набрати новий провід світу виключно з цього прошарку. Те, що сама Надя Макіта була продуктом виховання відносно забезпеченого середнього класу, обережно ніким не згадується, а оскільки вона так і не досягла посади в політичному керівництві, центральне питання «Хто візьме кермо до рук після того, як це закінчиться?», так ніколи й не постало. Але засаднича суперечність у серці сучасного квеллізму не зникла, і в товаристві неоквеллістів вважається нечемним привертати до неї увагу.
Тому я ніяк не прокоментував той факт, що нижні палуби «Картини плавучого світу» явно не належали жінці й чоловікові, колишнім чорним бригадникам, які так елегантно висловлювалися і які чекали на нас. Кормові нижні палуби — це найдешевше, найжорсткіше місце на будь-якому містоплоті або морській фабриці, і коли хтось має вибір, він ніколи там не оселиться. Я відчув посилену вібрацію двигунів «Плавучого світу», коли ми спустилися трапом униз від більш жаданих осель команди на рівні кормових надбудов, і на той час, як ми увійшли до приміщення, звук від них став постійною складовою фонового шуму. Утилітарні меблі, обчухані й подряпані стіни й мінімум прикрас ясно давали зрозуміти, що хто б тут не квартирував, він не проводив удома багато часу.
— Пробачте за інтер’єр, — ввічливо сказала жінка, впускаючи нас до квартири. — Це тільки на сьогоднішній вечір. А наша близькість до двигунів зробить підслуховування майже неможливим.
Її партнер провів нас до стільців, розставлених навколо накритого закусками дешевого пластикового столу. Чай у підігрітому чайнику, різноманітні суші, все дуже формально. Він розсаджував нас і говорив.
— Так, а ще ми менш ніж за сотню метрів від найближчого технічного люка в корпусі, звідки вас заберуть завтра вранці. Глісер підженуть просто під силові балки між шостим і сьомим кілем. Можна буде спуститися просто на борт. — Він обернувся до Сьєрри Трес. — Навіть із пораненням це не буде великим клопотом.