Думки зникли, як обривки у вихорі пробудженої сили. Я вийшов із капсули, обійшов двері й став із ножем в руці, готовий викинути руку й пирнути.
Він був не такий, як я уявляв. Пілот глісера і дівчина внизу обоє зауважили його пластику, і я теж побачив її, коли він розвернувся на тихенькі звуки мого одягу й переміщення повітря у вузькій кімнаті. Але він був стрункий і легенький, голений череп тонкокостий, а борода — ідіотський неприший кобилі хвіст на тонких рисах.
— Ти шукав мене, святий чоловіче?
На мить ми зустрілися поглядами, і ніж у моїй руці затремтів ніби сам собою.
Тоді він підняв руку й потягнув за бороду, котра відірвалася зі коротким статичним тріском.
— Аякже, Мікі, — втомлено сказала Ядвіга. — Ганялася за тобою майже місяць.
Розділ сорок перший
— Ти ж маєш бути мертва.
— Ага, не менш як двічі. — Яда насупилася й колупнула замінник бороди, який тримала в руках. Ми сиділи разом за дешевим пластиковим столом, не дивлячись одне на одного. — І це, мабуть, єдина причина, з якої я тут. Мене не шукали, коли прийшли по решту.
Коли вона це сказала, я знову побачив Драву, вихори снігу в нічній чорноті, мерзлі сузір’я вогнів табору й випадкові постаті між будинками, що шукали прихистку від негоди. Вони прийшли наступного вечора, без попередження. Було неясно, чи Курумаю купили, залякали вищим командуванням чи просто вбили. Піджививши Антонів чільницький софт до можливого максимуму, Ковач і його команда знайшли Сильвину групу за мережевим підписом. Вони винесли двері й зажадали, щоб усі здалися.
Вочевидь, ніхто й не подумав.
— Я бачила, як Орр когось поклав, — продовжувала Яда, механічно переказуючи власні спогади. — Тільки спалахнуло. Він кричав, щоб усі виходили. Я несла вечерю з бару. Я навіть не…
Вона замовкла.
— Все гаразд, — сказав я.
— Який тут у сраці гаразд, Мікі? Я втекла.
— А якби не втекла, то вмерла б. По-справжньому.
— Я чула, як кричала Кійока. — Вона ковтнула грудку в горлі. — Я знала, що вже запізно, але я…
Я не дав їй зависнути на цьому.
— Тебе хтось бачив?
Ствердно кивнула.
— Обмінялася пострілами з кількома, коли перебігала до гаражів. Здавалося, що ті гімнюки скрізь. Але вони не пішли за мною. Гадаю, вони подумали, що я просто задерикуватий перехожий. — Вона показала на свій ейшундівський чохол. — Не залишає слідів, коли шукаєш у мережі. Поки це залежало від того гімнидла Антона, я була невидима.
Вона взяла одного з «Дракулів», увімкнула й погнала, зіскочивши з берега просто на воду.
— Трохи не полаялася з автосубмаринами, що пильнують гирло, — сказала вона й невесело хихотнула. — Виводити транспорт на воду без дозволу заборонено. Але чисті мітки врешті допомогли.
І далі в море Андраші.
Я механічно кивнув, що було прямою протилежністю мого майже приголомшення. Вона проїхала на жучку без відпочинку майже тисячу кілометрів аж до Текітомури, де тихенько пристала вночі в бухті на схід від міста.
Вона тільки плечима смикнула.
— Я мала воду і їжу в сідельних сумках. Мет не давав спати. На «Дракулі» була навігація Нухановича. Головне, про що я турбувалася — триматися досить низько над водою, щоб здаватися човном, а не літальним апаратом, щоб не накликати ангельського вогню.
— А як ти мене знайшла?
— Ото вже дивне лайно трапилося, — вперше в її голосі розпустилося щось інше, аніж утома й гірка лють. — Я продала жучка заради швидкої готівки біля пристані Соробан, а тоді повернулася до Компчо. Відходила після мету. І якось наче вловила твій запах чи що. Було схоже на запах такого старого родинного гамака, що я його з дитинства пам’ятаю. Тому я просто пішла на нього, як я сказала, відходячи від мету, просто на автопілоті. І побачила тебе в порту, ти піднімався на борт якогось лайняного вантажника. «Гайдуча донька».
Я знову кивнув, цього разу з раптовим усвідомленням того, які великі тут зійшлися шматки пазла. Врешті-решт, ми були близнюками. Сусідніми пагонами давно всохлого родинного дерева «Ейшундо».
— То ти поїхала зайцем. Це ти намагалася залізти до трюму, коли налетів шторм.
Вона скривилася.
— Ага, тинятися палубами добре тільки поки сонце світить, але надійде паскудна погода, і хочеться вже геть іншого. Мала здогадатися, що там буде до сраки сигналізацій. Всього лиш всрана олія сіткомедузи, а охороняють її так, що можна подумати, буцім там тіла від «Хумало» везуть.
— І ти вкрала їжу з загального запасу на другий день.
— Слухай, на твоїй посудині вже горіли відхідні вогні, коли я побачила, як ти на неї сідаєш. Вона рушила менш ніж за годину. Мені не лишилося часу запастися продуктами. Я добу просиділа без їжі, поки не впевнилася, що ти не сходиш в Еркезеші, а залишаєшся на довшу мандрівку. Я зголодніла до всирачки.