— Я хочу її побачити, — сказала вона.
Розділ сорок другий
Ми йшли до маленького, побитого життям глісера, що його Яда винайняла у Кем-Пойнті. Він стояв на орендній парковці біля хостела під жорстким світлом ліхтарів. Дівчина-реєстраторка, якій її роль у нашому успішному возз’єднанні, здається, принесла неабияку втіху, весело помахала рукою. Яда ввела коди на зсувному даху, сіла за кермо і на всіх парах помчала в Обшир. Коли вогники на Смузі відступили до обрію, вона знову зірвала бороду й передала мені кермо, а сама скинула одежу.
— О, а нащо було так вбиратися? — спитав я її. — Для чого?
Вона знизала плечима.
— Прикриття. Я думала, що мене шукає як мінімум якудза, і не знала, що там у тебе в голові, і на кого ти граєш. Тому перевдяглася. Куди б ти не пішов, здебільшого до бородатих ніхто не лізе.
— Справді?
— Так, навіть копи, — вона стягнула вохряного стихаря через голову. — Смішна штука, ця релігія. Ніхто не хоче балакати зі священником.
— Особливо таким, який може оголосити тебе ворогом Божим за стрижку.
— Ну, мабуть, через це також. Хай там як, я замовила в одній крамничці у Кем-Пойнті оцей костюмчик, сказала, що йду на пляжну вечірку. І знаєш, воно працює. До мене ніхто не говорить. Плюс, — з натренованою легкістю вона звільнилася від решти вбрання і тицьнула пальцем в осколкову зброю на віймінтів, закріплену під рукою, — так можна легко ховати зброю.
Я недовірливо похитав головою.
— Ти протягла цю драну пушку аж сюди? І що ти збиралася робити — розмазати мене нею по всьому Обширу?
Вона хмуро глянула на мене. Під ременями кобури виднілася її списантська футболка з написом «Обережно: бойова система з нештучним інтелектом».
— Може й збиралася, — сказала вона й пішла ховати своє маскування в іншому кутку крихітного салону.
Навігація Обширом уночі — справа не дуже весела, коли ведеш прокатний транспорт з локатором, який ніби видобули з дитячої іграшки. Ми з Ядою були з Новопешта, тож достатньо надивилися на рештки розбитих глісерів, отож не газували, йшли собі помаленьку. Хотей ще не зійшов, а наросла хмара затулила собою Дайкоку над обрієм, але це нам не допомагало. Комерційні маршрути для туристичного транспорту були позначені ілюмінієвими буями, що ген-ген простягалися у духмяну від трави ніч, але помочі з них було небагато. Шегешварова база розташовувалася далеко від стандартних маршрутів. За пів години буї зникли з виду, і ми залишилися самі під скупим мідним світлом Маріканона вгорі.
— Мирно тут, — сказала Яда, ніби вперше це усвідомивши.
Я буркнув і крутнув лівіше, коли фари глісера висвітили нам плетиво коріння цепеша попереду. Найдовші гілки гучно шкрябнули по металу. Яда скривилася.
— Може й треба було почекати до ранку.
Я знизав плечима.
— То повернімося, якщо хочеш.
— Ні, я думала…
Локатор пискнув.
Ми обоє глянули на панель, а тоді одне на одного. Помічена ціль знову пискнула, вже голосніше.
— Може, це вантажник із тюками, — припустив я.
— Може, — але коли вона дивилася, як сигнал набирає сили, в її обличчі з’явилася груба списантська неприязнь.
Я вимкнувся й почекав, поки глісер стишить ходу й зупиниться, зависнувши на тихеньких підйомних стабілізаторах. Запах трави пробивався всередину. Я підвівся і схилився на край розкритої панелі на даху. Із пахощами Обширу вітерець приніс наближення слабкого звуку двигунів.
Я пірнув до рубки.
— Ядо, про всяк випадок, мабуть, бери артилерію і йди до корми.
Вона кивнула й дала мені знак дати дорогу. Я відступив, і вона миттю вискочила на дах, а тоді звільнила осколковий бластер із павутинчастої кобури. Глянула вниз.
— Сигнал?
Я подумав хвильку, а тоді накрутив стабілізатори. Бурмотіння підйомної системи наросло до рівного ревіння, а тоді знову затухло.
— Отакий. Як почуєш його — стріляй у всіх, кого побачиш.
— Добре.
Вона потупотіла у хвостову частину по надбудовах. Я знову випростався й подивився, як вона моститься під прикриттям хвостової установки глісера, а тоді перемкнув увагу на мітку, що наближалася. Локатор працював на абсолютному мінімумі того, чого вимагали правила страхування, і не давав жодних подробиць, окрім того, що цятка на екрані рівномірно збільшувалася. Але за кілька хвилин мені це вже не було потрібно. Сухий обрис із кількома збройними баштами, що виріс над обрієм і попер на нас, так само міг мати відповідний ілюмінієвий напис на носі.
Пірат.