— Або на це має скидатися.
— Або на це має скидатися. І це не конче мусить бути Вірджинія.
— Колишній посланець очолює планетарний заколот. Так, я розумію, що це не дуже покращить публічний образ Корпусу.
Він замовк. Глянув на мене з раптовою ворожістю.
— Ти справді так про мене думаєш?
Я зітхнув і заплющив очі.
— Ні. Пробач.
— Я роблю що можу, тільки щоб загатити цей прорив із мінімумом страждань для тих, хто важливий, Таку. І ти нічого мені не полегшуєш.
— Знаю.
— Мені треба взяти когось за вбивство Міці Гарлан, і мені потрібен ватажок. Хтось такий, хто поплатиться як злий геній, що закрутив усе це лайно. Можливо, ще кілька інших, щоб роздути список арештованих.
Якщо врешті-решт мені випаде битися й померти за привид і пам’ять Квеллкристи Сокольничої, а не за неї саму, то це краще, ніж зовсім не боротися.
Слова Кої в пробитому й викинутому на берег аероплаві на пляж Вчира. Ці слова і блиск пристрасті на його обличчі — можливо, пристрасті мученика, який уже раз пропустив свою нагоду і не збирався пропустити її знову.
Кої, колись із Чорних бригад.
Але Сьєрра Трес сказала майже те саме, коли ми ховалися в протоках серед повалених руїн Елтеветем. А Бразилові манери весь час свідчили все за нього. Можливо, вони того й хотіли — мучеництва у справі старшій, більшій і вагомішій, ніж вони самі.
Я відштовхнув ці думки, спихнув їх з рейок, перш ніж вони привели мене туди, куди їхали.
— А Сильва Ошіма? — спитав я.
— Ну, — він знову смикнув плечима. — Як я розумію, вона підхопила недугу десь у Нечищеній зоні. Тож якщо припустити, що ми зможемо врятувати її з-під вогню, її можна буде очистити й повернути власне життя. Звучить справедливо?
— Звучить нежиттєздатно.
Я згадав, як Сильва розповідала про чільницький софт на борту «Зброї для Гевари». І яке б хороше прибирання я не проходила опісля, якась частина цього лайна не стирається. Сліди, залишковий невбиваний код. Привиди. Якщо Кої міг битися й померти за привида, то хто знає, чим для неоквеллістів стане Сильва Ошіма, навіть після очищення її софту.
— Невже?
— Годі, Тоде. Це ж ікона. Хай там що в ній сидить чи не сидить усередині, на ній може сфокусуватися ціла наступна хвиля неоквеллізму. Перші родини зажадають її ліквідації з принципу.
Муракамі жваво всміхнувся.
— Чого Перші родини хочуть, і що вони отримають — це будуть дві кардинально відмінні ситуації, Таку.
— Хіба?
— Так, — кривляючись для комічного ефекту, він сказав: — тому що коли вони не підуть на повну співпрацю, я пообіцяю їм штурмову посланську операцію.
— А коли вони розпізнають твій блеф?
— Таку, я ж посланець. Жорстоко душити планетарні режими — це наша робота. Вони зігнуться, як складаний стілець, і ти це знаєш. Вони будуть так до всирачки вдячні за лазівку для втечі, що вишикують у чергу своїх дітей, щоб вилизати мені сраку, якщо я попрошу.
Тоді я глянув на нього, і на коротку мить мені ніби відкрилися двері у посланське минуле. Він стояв, либився у світлі ліхтарів Анжьє, і легко міг бути мною. І я згадав, як воно було насправді. Цього разу на мене наринуло не відчуття належності до чогось, а жорстока сила посланського втручання. Вивільнена дикість, яка брала початок із укоріненого знання того, що тебе бояться. Що про тебе на Заселених Планетах говорять пошепки, і що навіть в урядових коридорах на Землі можновладці притихають, коли про тебе заходить мова. То був кайф, схожий на фірмовий тетрамет. Люди, які можуть зруйнувати або просто видалити з усіх записів сотні тисяч життів — таких людей можна було знову навчити боятися, а інструментом цього уроку був Посланський Корпус. Був ти.
Я змусив себе всміхнутися у відповідь.
— Ти чарівний, Тоде. Геть не змінився, га?
— Ні.
І тут, хтозна-чому, усмішка перестала бути силуваною. Я засміявся, і сміх ніби звільнив щось у мені.
— Гаразд, падлюко ти така, кажи, як ми це зробимо.
Він знову кумедно звів брови.
— Я сподівався, що ти мені розкажеш. Це ж ти знаєш плани приміщень.
— Так, я мав на увазі, які в нас сили для наступу. Ти ж не збираєшся використати…
Муракамі тицьнув пальцем на корпус «Палі».
— Наших сіпаних друзів? Ще й як.
— Чорт, Тоде, вони ж просто купка закинутих метом дітей. Гайдуки їх посічуть.
Він зневажливо махнув рукою.