— Дайте нам спокій, — повторило воно. — І ми вас облишимо.
— Не можна, — пробурмотіла Сильва м’яким відстороненим голосом, а сама вишукувала тріщинки в захисті артилерійського коопа, тримаючи командну мережу в режимі бойового очікування. Вона далеко закинула павутинчасту сітку думок, і та осіла на навколишній краєвид, наче шовкова хустка на підлогу. — Ти це знаєш. Ти надто небезпечне. Вся ваша життєва організація ворожа до нашої.
— Ага, — до нового сміху Ядвіги треба було трошки звикнути. — А крім того, ми хочемо цю драну землю собі.
— Сутність розповсюдження влади, — прорік дрон-пропагандист звідкись із безпечної відстані вище за течією, — полягає у тому, що земля не повинна належати тій особі, чиє володіння цією землею не задовольняє вимог суспільного добра. Економічна конституція суспільного блага…
— Це ви тут агресори, — трохи нетерпляче перебила дрона скорпіогармата. Їй зашили сильний міллспортський акцент, що живо нагадав мені про покійного Юкіо Хіраясу. — Ми лиш просимо можливості існувати так, як ми існуємо вже три століття, вільно.
Кійока пирхнула.
— Ох, та годі тобі.
— Так не буває, — прогудів Орр.
Оце вже точно. За п’ять тижнів, що минули відтоді, як ми вибралися з передмістя Драви й подалися в Нечищене, Сильвині «Пролази» загалом винесли чотири коопи й понад дюжину окремих автономних віймінтів різноманітних форм і розмірів, не кажучи вже про те, що заявили своєю знахідкою цілий масив припорошеного обладнання, на яке ми натрапили в командному бункері, що дав мені нове тіло. Винагорода, що її таким чином заробила Сильва зі своїми друзями, була велетенська. Якщо вони зможуть пересилити притихлі сумніви Курамаї, то тимчасово розбагатіють.
Як і я, до певної міри.
— …ті ж, що збагачуються через експлуатацію таких взаємин, перешкоджають еволюції істинно представницької демократичної…
Пропагандець якийсь.
Я нагострив свій нейрохімічний зір і просканував дно долини, шукаючи ознак коопа. Покращення нового чохла були доволі невидатні як на сучасні стандарти — наприклад, він не мав розміщеного в полі зору дисплея, що тепер був у базовій комплектації навіть у найдешевших синтетичних чохлів — але все працювало плавно і впевнено. База квеллістів скочила у фокус, та так близько, що здавалося, ніби її можна торкнутися. Я роздивлявся проміжки між пращурами бульок.
— …у боротьбі, що раз за разом розгорталася скрізь, де ступала нога людської раси, адже в кожному такому місці виявляються рудименти…
Рух.
Оберемки підігнутих кінцівок, схожі на велетенських клопітких комах. Квапливий авангард каракурі. Виламують задні двері й вікна будівель, як ті консервні ножі прослизають всередину й знову виходять. Я нарахував сім. Десь третина всіх сил — Сильва оцінила наступальну потужність цього коопа в майже двадцять механічних ляльок, разом із трьома павучими танками, два з яких склепали із запчастин і, звісно, основною самохідною зброєю, тобто самою скорпіогарматою.
— Тоді ви не лишаєте мені вибору, — сказала вона. — Я буду вимушена негайно нейтралізувати ваше вторгнення.
— Ага, — позіхнув Ласло. — Будеш вимушена спробувати. Тоді візьмімося за це, моя металева подруго.
— Я вже взялася.
Легкий дрож від думки про вбивчу зброю, що скрадається долиною в наш бік, вишукуючи наші сліди тепловими датчиками. Останні два дні ми вистежували коопи віймінтів у цих горах, і поворот подій, після якого переслідуваними раптом стали ми, був неприємний. Костюм-невидимець із капюшоном мав прикрити моє випромінювання, а обличчя й руки я щедро обляпав хамелеохромним полімером, що діяв схожим чином, але коли над головою нависає куполом виступ скелі, а до найближчого каменю внизу летіти добрих двадцять метрів, важко не почуватися загнаним у кут.
Це просто дране запаморочення, Ковачу. Стримуй його.
Це була одна з найменш веселих іроній мого нового життя в Нечищеному. Разом зі стандартним бойовим біотехом мій нещодавно нажитий чохол — від «Ейшундо Орґанікс», ким би вони колись не були — також мав геконівське доповнення в долонях і підошвах. Я міг — якщо мені з якогось дуру заманулось би — видряпатися на сто метрів угору вертикальною скелею й витратити на це не більше сил, ніж звичайна людина витратила б на драбину до горища. За кращої погоди я міг би скинути взуття й подвоїти свою чіпкість, але й так я був здатен висіти отак майже необмежений час. Мільйони крихітних генетично спроектованих шпичаків у долонях міцно трималися за камені, а чудово налаштована, щойно з бака, м’язова система лиш коли-не-коли потребувала зміни положення тіла, щоб подолати надокучливе заклякання від тривалого напруження. Коли зачохлена з сусідньої цистерни Ядвіга виявила у себе цю генну технологію, то заверещала так, що в нас мало барабанні перетинки не полопалися, а тоді повзала по стінах і стелі бункера решту дня, наче ящірка під тетраметом.