Василь невпевнено подивився на нього.
– Якщо це, то ні. Але її принести вам можу.
– Тож поспішай. Чого чекаєш? Не бачиш, як час втікає у пісочному годиннику дійсності? Time is money[56].
Коли Василь пішов, Омела продовжува далі:
– У твоєму мовчанні, цісарю, можу відчитати невдоволення моїм вчинком. Тобі б хотілось, щоб я напоїв алкоголем ті нещасні корінці. Ось твій гуманітаризм! З одного боку, radix valerianae[57], з другого – homo sapiens, serenissimus rex naturae[58]! І ти обираєш корінці. Звичайно, корінці. І з якою метою? Щоб поїти цією настоянкою волоцюг, пройдисвітів, селюків, у яких і так слабкі нерви.
– Не завжди, – заперечив Вільчур.
– Завжди, махараджо. Я вже довший час спостерігаю за ними. Це істоти з чутливістю амеби. Відрізаєш їм різні кінцівки, зашиваєш черево, проколюєш епідерміс, а вони навіть не писнуть.
– Важка праця з дитинства навчила їх стійкості та терпіння до болю, – зауважив Вільчур. – Візьми, друже, до уваги те, що вже кількарічні діти на селі не ледарюють. Іноді такий малюк несе вантаж, який ти б не поніс занадто далеко. Вони босоніж ходять по стерні й по камінні. Вони звикають до спеки, морозів і дощу. Це все загартовує.
– І притупляється, притупляється чутливість, мілорде. Не лише фізична. Ти ніколи не замислювався, шановний ескулапе, над питанням про видимість явищ?.. Це питання розмірів світу. Розмірів і багатства. З чого складається, наприклад, світ такого пирію, звичайного пирію, який росте під вікном? З більш-менш плодючих ґрунтів, з більшим або меншим вмістом поживних солей і води, повітря та плюс світла. Ось і все. Сюди можна було б ще додати момент епілогу: морду корови та кілька рухів її нижньої щелепи. І візьми тепер свій світ. Вже насправді і l’embarras de richesse[59]: кольори, звуки, тонкощі смаку і запаху, відчуття руху, температури, розташування відносно центру землі та дотик, що сприяє зору, і, зрештою, форми! Далі – усвідомлення часу, простору, зміни в оточенні, без врахування речей пирію: голоду, насичення, повітря і світла. Словом, пирій плюс нескінченність. Нескінченність, звичайно, в масштабах пирію. А все духовне життя. Зовнішнє і внутрішнє. Тут навіть у людському вимірі можна говорити лише про нескінченність. Отже, маестро, є градації. Ти ж не будеш наполягати на тому, що сприйнятливість явищ однакова для тебе і для Василя, або для мене і для тебе. Не ображайся, любий, але мій світ у порівнянні з твоїм такий же великий, як галактика у порівнянні з метеоритом, або, якщо хочеш, як земна куля у порівнянні з головкою шпильки. Як тут оцінити цінність світу звичайного волоцюги? Де його розмістити на відстані між пирієм і мною?..
Вільчур похитав головою.
– Можеш помилятися, друже.
– Можу, але не хочу.
– Не завжди людині бракує того, чого вона не висловлює або не може висловити. Далеко не кожен здатний словами конкретизувати свої думки, почуття чи відчуття…
Омела стенув плечима.
– Виходячи з твоєї гіпотези, ми можемо також припустити, що пирій, равлик або головка капусти переживає неймовірні емоції і дістає запаморочення від задоволення, слухаючи концерт ля мінор Шопена. – Ні, darling. Вибач, але такої концепції прийняти не можу. Дозволь мені надалі покладатися на те, що я можу емпірично стверджувати. Якщо я комусь впакую голку в найм’якшу частину тіла на кілька сантиметрів у глибину і цей хтось ані голосом, ані виразом обличчя не виявить, що це помітив, я стоятиму на тому, що він цього не помітив. Якщо до когось звертаюся вишуканою англійською: Vous êtes, mon cher, le plus représentable crétin au monde[60], а він на це мені відповідає, що при собі не має сірників, я буду переконаний, що італійська йому чужа. Іншого способу перевірки у мене немає. Зрештою, на біса мені шукати інше? Якщо такий пройдисвіт виходить вранці з дому і бачить пурпур сходу сонця, драпірування опадаючого туману, поля збіжжя, які ледь хвилює вітерець, і замість того щоб стати з відкритим ротом у захопленні, він вигукує: «Дикі кабани повністю зрили цибулю!..» – то, вибач мені, графе, але я не бачу жодних доказів того, що він бачив схід сонця. Один у давнину казав, що скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. Я б змінив це: скільки можеш бачити явищ, стільки разів ти людина. Природно, лише в цьому випадку, якщо спостереження стане основою думки. Подумай над цим, dottore, і визнай мою рацію…
Подальші аргументи Омели перервало повернення Василя, який приніс згадану пляшку. З цього моменту вся увага Омели зосередилась на ній, і він навіть став заохочувати Вільчура йти дивитись на той чебрець.