Корсак, як попередження, підняв палець до вуст.
– Тссс. Це великий секрет! Я вирвався у Варшаву накоротко.
Кольський вже опанував себе і майже вільно засміявся:
– Звичайно, cherchez la femme[68]? – кинув запитально.
– Ви занадто здогадливий, докторе, – капітан примружив очі. – Ну, але до побачення. У вагоні був такий пил, що я відчуваю себе бездомним псом, скупаним у піску. Мушу викупатись.
– Це просто з вокзалу? – поцікавився з недовірою Кольський.
– Так, – підтвердив Корсак. – Салют!
Він недбало приклав руку до козирка спортивної шапки і зник у натовпі. Хвилину подумавши, Кольський сів у таксі і наказав їхати на вокзал. Він переглянув розклад руху поїздів. Дійсно, капітан міг сказати правду. П’ятнадцять хвилин тому прибув поїзд зі Львова. Тепер він уже нічого не розумів.
Увечері він мав велике бажання зателефонувати Ніні. Натомість він подзвонив на квартиру Корсака, щоб перевірити, чи він вдома. Звичайно, якщо його не буде вдома, це означатиме, що він проводив час з Ніною. Яке ж було здивування Кольського, коли він почув від ординарця:
– Капітана Корсака немає у Варшаві. Він на маневрах. Повернеться через місяць.
Одне з двох. Або він зупинився в готелі, або, приховуючи своє перебування у Варшаві, заборонив ординарцеві повідомляти про свою присутність. Так чи сяк, це доведеться уточнити. Він більше не міг залишатися у невизначеності. Швидко перевдягнувся й вийшов з дому. Через п’ять хвилин він був на Фраскатті і подзвонив у двері.
– Чи є пані професорова? – спитав він.
Двері відчинив лакей.
– Ні, немає, прошу пана доктора. Але незабаром має бути. Може, пан доктор зачекає. Пан Хоу теж тут чекає.
– Хто такий? – здивувався Кольський, який ніколи не чув цього прізвища.
– Містер Хоу. Цей англієць.
Дійсно, у холі сидів дуже пристойний і надто блідий юнак з нудьгуючим виразом обличчя, з моноклем у лівому оці. Побачивши Кольського, він підвівся, повільно виправив монокль, ще повільніше простягнув руку і вимовив своє прізвище. Загалом він весь був au ralenti[69].
«Що за мавпа», – подумав Кольський і зауважив, що юнак був у смокінгу.
– У нас сьогодні шалена спека, – ввічливо звернувся до нього.
Містер Хоу відповів, скрививши один кутик рота, що могло навіть нагадувати посмішку.
– I do not understand. I’m sorry[70].
Виявилося, що він ані слова не знає ні польською, ні французькою. Оскільки вони дуже слабо знали німецьку, розмову, яку вели протягом півгодини, ніхто не міг назвати ані надто жвавою, ані цікавою, зважаючи й на те, що вони абсолютно нічого не мали що сказати один одному. У будь-якому разі Кольський дізнався, що англієць уже місяць перебував у Варшаві і його повернення додому залежить від певних справ, заради яких сюди й приїхав. Він також дізнався, що у Варшаві пан Хоу майже нікого не знає, окрім пані Добранецької, з якою він мав честь познайомитися на французькій Рів’єрі. Справжнім полегшенням для обох став дзвінок, який сповістив про повернення господині дому.
Присутність Кольського ані здивувала, ані стала несподіванкою для Ніни. Вона була в такому чудовому настрої, у якому Кольський давно не пам’ятав її. При цьому вона виглядала як мінімум на п’ять років молодшою. Після короткого привітання та декількох англійських речень, кинутих нудьгуючому юнакові, принагідно вона повернулася до Кольського:
– Сподіваюся, що ви, панове, тут добре провели час.
– Я не можу говорити англійською, – пробурмотів Кольський.
– Ах, як шкода. Вибачте. Я мушу перевдягнутись.
Ще одне речення англійською мовою, разом з приємною посмішкою спрямоване містерові Джиммі, і вона зникла у глибині квартири, а чоловіки поважно обмінялися думкою, що це прекрасна і чарівна жінка.
За чверть години Ніна з’явилася у чудовому вечірньому туалеті, і майже водночас відчинилися двері в їдальню. На столі було накрито на чотири особи. Коли вони сіли, пані Ніна, ніби не бажаючи, сказала по-польськи:
– Твої підозри, о диво, справджуються. Можливо, ти провидець. Саме сьогодні прибув капітан Корсак. Він телефонував, і я запросила його на вечерю. Я також телефонувала тобі, хоча й не очікувала, що ти захочеш зіграти роль компаньйонки. Оскільки я тебе не застала, то звернулася до пана Хоу.
Сказавши це, Ніна підсунула англійцеві салатницю й перейшла на англійську. Кольський не міг позбутися враження, що ця жінка слово в слово повторює те саме блідому дурникові, нахабно використовуючи те, що вони двоє не можуть порозумітися.
Навіть якщо й так, то пані Ніна недовго могла насолоджуватися своєю грою, бо з’явився Корсак, який прекрасно володів як англійською, так і польською мовою. Підозри Кольського щодо готелю здалися правильними, адже Корсак прийшов у тому ж спортивному одязі, в якому він був вранці на площі Наполеона. Він вибачився за свою зовнішність і, поперемінно стріляючи з Ніною жартами, їв із вовчим апетитом. Він, здавалося, був у чудовому настрої, але через деякий час Кольський зауважив, що капітан з відкритою неприязню поглядає на англійця. Він звертався до нього дуже рідко, відповідаючи на його запитання коротко й недбало, з непривабливим виразом обличчя. У якийсь момент, коли містер Хоу був зайнятий розмовою з Ніною, капітан пробурмотів до Кольського, що сидів поруч: