А ремонтник скористався цією метушнею, щоб якнайскоріше злиняти. Я в гніві! Мій наплічник лишився в доджі.
Боярин відвів нас до рецепції Сен-Рош, а потім побіг в інших справах. Юлія бере прейскурант готелю, проглядає його.
— Друже, виникла серйозна проблема бюджету, — тихо каже вона мені, щоб не налякати молоду латиноамериканку на рецепції, яка, безсумнівно, сподіваючись поєднати роботу з лінгвістичною практикою, певне, кусає лікті, що опинилася так далеко від бутіків, дискотек і хаф-пайпів.
Ціни, власне, цілком узгоджуються з географічною та архітектурною своєрідністю готелю. Рецепціоністка перепрошує від імені закладу, бо ж всі найліпші номери зайняті. Вільні лише номери третьої категорії в другому корпусі, де триває ремонт. Це не страшно, запевняє її Юлія, яка вмить оцінила економічні переваги цієї ситуації. Латиноамериканка уточнює, що ремонт іще не розпочали. Потім між двома жінками під приводом пошуку альтернативного рішення відбувся обмін несуттєвими міркуваннями.
Рецепціоністка, відчуваючи, що ми пристали на ідею переночувати в Сен-Рош, міняє тему. Постачальник провізії прийшов, щоб ознайомити, що залишилося, цього вечора кухарські послуги не надаватимуться.
Друга проблема, відповіла Юлія, перш ніж пояснити йому: хай там як, ми не голодні, та ще й усі хворі — у кожного якась дієта. Ми дамо раду.
На обличчі рецепцоністки застигла посмішка. З нами усіма так складно, і це правда, бо ми відразу просимо її сконтактуватися з нашим ремонтником і змусити його вмить принести мої речі.
Що далі ми просуваємося вглиб західного крила будівлі, то відчутніше дух застояності приходить на зміну пахощам парфумів і печива. Я кривлюся:
— Може, треба було наполягти, щоб нас повезли в долину.
— Пффф. «Треба було»... Люку, як ти можеш казати «треба було»? Ти бачиш, котра година? Це вже все.
Я чекаю, що вона спитає мене, чи не болять мої ноги, але мої думки вже в іншому місці. Наступає розподіл спальних місць. Юлії дають велику кімнату з краєвидом на долину. Туди можна взяти Поліну. Гун отримав клітку без вікон, схожу на камеру, де він і заночує, якщо не розіб’є там усе. Я разом із Б’єро.
У нашому номері два ліжка, які стоять одне до одного літерою Г. Б’єро кидається на найближче і з диким тюканням перевіряє, як воно пружинить. Потім викладає на пухову ковдру по одному всі камінці, які зібрав за день. Кажуть, у такий спосіб запам’ятовуються найдрібніші деталі. Очевидно, це саме так, тож він стає навкарачки й починає розміщувати свої скарби згідно з власною логікою, щось на кшталт спіральної шахівниці. За десять хвилин він уже не зможе робити ходів.
Не дізнатися, хто дав йому це прізвисько, ця леонська гра слів, яка може пролити світло. Рішар стає Рікаром, Жан — Джином, Марк — Молтом. Що стосується Б’єро, то я завжди мав неповне, упереджене уявлення про нього, куди не проникали поняття власності, цноти, часу. З віком він міг виявити себе холеричним і фрондерським. Наразі він є вільним електроном, здатним на нестримну поведінку, яка водночас і стомлює, і веселить.
Гінеколог мав погані передчуття. Він пропонував майбутній матусі зустрітися, але вона уникала тих рекомендацій. Він шукав підтримки у сімейної лікарки, яка стикнулася і з великим нерозумінням, і з неадекватними обіцянками. А одного вікенда вона забагато випила. Адже те подружжя любило повеселитися, так було запрограмовано їхнє життя.
Серйозність ситуації відкрилася через кілька років після народження П’єра. Хоча його спостерігали орди спеціалістів, він не вписався в початкову школу свого селища. Він розвивався значно повільніше за товаришів, своїх ровесники. Учителька зробила все необхідне, щоб П’єра прийняли до Кастеля, на той часи єдиного місця, де до його вад могли поставитися з розумінням.
Зазвучала грізна булькотнеча в животі:
— Хочу їсти! — завив Б’єро, б’ючи кулаками по верхній частині свого пуза.
У мене стався приплив енергії. Весілля — то завжди надвитрати. За таких обставин починаєш мислити широко, щоб не видаватися скнарою. Навіщо чекати, коли вже гості морозитимуть свої роти за поїданням багатоповерхового торта, який їм подадуть, щоб вони нарешті нажерлися?
— Ходімо здійснимо масований удар.
— Бургер?
Я хитаю головою, спокійно пояснюючи йому, що на весіллях подають інші страви. Б’єро стає мрійливим.