Люди, яких турбує те, що їх вважатимуть не такими, як треба, або недостойними, зазвичай бояться, що саме такими вони і є. Якщо вони подивляться на себе реалістичним поглядом і розсудять, що вони недостатньо хороші, то зіткнуться з іншим страхом. Вони бояться, що недостойні любові. Одна прокрастинаторка висловила це так: «Якщо я погано працюю, то кому я потрібна? Хто любитиме мене, якщо мені нічого запропонувати?» А оскільки ця жінка вважає свої здібності, відображені в її успішності, показником того, чи вона заслуговує на любов, то наслідки того, що вона не досягне очікуваного рівня, значно серйозніші, ніж просто «зазнати невдачі» у роботі, — це означає провалитись як людина і бути нікому не потрібною.
Люди, що прокрастинують, часто є перфекціоністами й не розуміють цього. Вони намагаються довести, що достатньо хороші, і прагнуть зробити неможливе, вважаючи, що у них не повинно виникати жодних проблем із досягненням їхніх високих цілей. Зазвичай вони вимагають від себе нереально багато, і неспроможність це отримати їх приголомшує. Вони втрачають бажання й відступають від власних вимог, прокрастинуючи.
Більшість прокрастинаторів не розуміють, як їх взагалі можна вважати перфекціоністами, якщо хай куди вони глянуть — всюди видно докази того, як вони напартачили. Гарі, веб-дизайнер-фрілансер, сприймає себе так: «Я завжди лишаю справи напівсирими. Термінові завдання я роблю в останню хвилину і часом навіть не доводжу проекти до кінця. Ну, і як я можу бути перфекціоністом?»
Психологи виділяють два типи перфекціоністів — адаптивний і дезадаптивний.[13] Якщо ви адаптивний перфекціоніст, то у вас високі стандарти і вам здається, що ефективність вашої роботи їм відповідає. Цей вид успішного перфекціонізму здається невід’ємною частиною вашої особистості і є основою для самооцінки.[14] Однак якщо ви дезадаптивний перфекціоніст, то у вас теж високі стандарти, однак ви розчаровані в собі. У випадку з дезадаптивним перфекціонізмом є відмінність між вашими стандартами і тим, якою ви бачите свою успішність, тож ви маєте схильність до самокритики та низької самооцінки і частіше страждаєте від депресій.[15]
Дезадаптивні перфекціоністи занадто переймаються тим, що роблять помилки.[16] Як зазначив психолог Девід Бернс, люди, які досягають багато, зазвичай не є впертими перфекціоністами.[17] Атлет-чемпіон, напрочуд успішний бізнесмен та науковець, який отримав Нобелівську премію, зазвичай знають, що у них бувають періоди, коли вони роблять помилки або коли у них погані дні і їхня ефективність тимчасово знижується. І все ж вони прагнуть до високих цілей та вміють справлятися з пригніченістю й розчаруванням через те, що іноді досягти своїх цілей їм не вдається. Вони знають, що можуть посилити свої зусилля, і тяжко працюють над цим.
Натомість перфекціоніст-прокрастинатор зазвичай очікує від себе більше, ніж це реально можливо. Жінка, яка роками уникала фізичних вправ, хоче прийти в ідеальну форму за два тижні. Автор, який написав перше оповідання, хоче, аби перша чернетка його твору могла зацікавити видавця. Студент-новачок, який ще не вміє керувати часом і не знає, як потрібно вчитися, очікує, що в першому ж семестрі здасть усе на відмінно. Молодий чоловік бажає, аби кожен телефонний дзвінок завершувався побаченням; продавець очікує, що кожен відвідувач стане покупцем.
У результаті високі стандарти, що мали би мотивувати людей до досягнень, часто стають недосяжними стандартами, що знецінюють їхні зусилля. Необхідно поставити собі важливе запитання: чи ваші стандарти дають вам змогу зростати, чи, може, відбивають у вас бажання їх досягати, засмучують або заганяють у ступор? Дезадаптивним перфекціоністом вас робить не висота ваших стандартів, а те, наскільки ваші результати, на вашу думку, до стандартів не дотягують, наскільки нереалістичними та гальмівними є ці стандарти для вас і наскільки жорстко ви судите себе за те, що не досягаєте їх. Коли перфекціонізм стає проблемою, прокрастинація також, мабуть, стане проблемою.[18]
Існує низка переконань, за які тримаються перфекціоністи-прокрастинатори. Ці переконання можуть працювати, навіть якщо ви цього не усвідомлюєте, і можуть навіть здаватися вагомими та обґрунтованими. Однак вони можуть зробити ваше життя вкрай незадовільним і прокласти шлях до прокрастинації, а не прогресу.
13
Frost, R. O., Heimberg, R. G., Holt, C. S., Mattia, J. L., & Neubauer, A. L. (1993). A comparison of two measures of perfectionism. Personality and Individual Differences, 14, 119–128.
14
Slaney, R. B., Rice, K. G., & Ashby, J. S. (2002). A programmatic approach to measuring perfectionism: The Almost Perfect Scales. In G. L. Flett, & P. L. Hewitt (Eds.) (2002), Perfectionism: theory, research, and treatment (pp. 63–88). Washington, D. C.: American Psychological Association.
16
Rice, K. G., & Ashby, J. S. (2007). An efficient method for classifying perfectionists. Journal of Counseling Psychology, 54(1), 72–85.
17
Burns, D. (1980). The perfectionist’s script for self-defeat. Psychology Today; Burns, D. (1980/1999). Feeling good: The new mood therapy. New York: Avon Books.