Сумно, але провина, яку відчуває більшість прокрастинаторів, значно перевищує їхні «злочини». Часто навіть нема про що говорити, адже весь злочин полягає в бажанні зробити ривок і жити власним життям, і саме це бажання викликає провину. Ствердження права на своє власне життя може увійти в конфлікт із вашим сімейним уставом або культурними цінностями. У деяких культурах жити власним життям менш важливо, ніж дбати про членів родини та передусім турбуватися про потреби спільноти.[29] Якщо в Сполучених Штатах первинна одиниця суспільства — особа, у багатьох інших культурах центральною одиницею суспільства є сім’я, і особа не повинна ганятися за успіхом, якщо цей успіх дається коштом сім’ї.
Ліллі родом із азіатської родини. Вони переїхали в Каліфорнію, коли їй було п’ять. Її батьки мали продуктовий магазинчик, де вона щовечора працювала, поки вчилась у старших класах. Ліллі виборола стипендію на навчання в коледжі на економічній спеціальності і збиралася вступити до бізнес-вишу. Коли вона була на останньому курсі, захворіла мама, і Ліллі запропонувала їй, що повернеться додому. Мама заохочувала її продовжувати навчання, але батько чекав, що вона повернеться — дбатиме про матір і допомагатиме з магазином. Ліллі була в напружених роздумах про те, як їй слід вчинити. Вона хотіла здійснити мамину мрію про хорошу освіту і досягнення успіху, але вона також хотіла отримати батькове схвалення. Неспроможна ухвалити рішення, Ліллі почала відволікатись від навчання і відкладати виконання завдань. Її оцінки почали страждати так сильно, що вона опинилася під загрозою втратити стипендію і покинути навчання. Труднощі Ліллі з виконанням завдань відображали її внутрішній конфлікт — продовжувати навчання чи виконати свій обов’язок перед родиною. На ділі, її прокрастинація вирішувала за неї.
Мені не судилося досягнути успіху. Деякі люди настільки низької думки про себе, що не можуть вбудувати успіх у своє уявлення про самого себе. Вони почуваються недостатньо хорошими, неготовими, непримітними і не чекають від себе успіху в жодній зі сфер — тож вони взагалі не докладають зусиль.
Рейчел, наприклад, соромиться і залишається в тіні як на роботі, так і в особистому житті. Вона носить одяг, що приховує її фігуру, а з її обличчям легко загубитися в натовпі. Хоча вона й уявляє собі роботу, яка приноситиме їй задоволення, і шлюб, збудований на коханні, Рейчел уникає можливостей отримати як одне, так і інше. «Щасливі сім’ї та класна робота — це для інших людей, не для мене, то який сенс намагатися?» — зітхає Рейчел.
Коли після тривалого зволікання та чималої кількості покинутих спроб, Рейчел таки вдалося отримати нову роботу, ця робота зовсім її не тішила. Оскільки вона вважає, що в її житті немає місця для успіху, кожне досягнення здається їй випадковістю, зиґзаґом удачі, що звалилася на неї навмання; успіх може розчинитися в будь-яку мить. Щоб не розчаровуватися, Рейчел взагалі уникає надії на успіх, припускаючи, що успіх — не для неї. Він не вписується в її уявлення про себе.
Існує два аспекти уявлення про себе: «я» і «не я». Для Рейчел щастя — це «не я». Низька самооцінка Рейчел не зовсім відповідає тому, як її бачать інші люди; її друзі можуть бачити в ній «потенціал», але Рейчел зациклюється на власному уявленні про себе. Вона вважає себе «невдахою», а її прокрастинація беззаперечно доводить цю «правду».
Рейчел робить себе майже невидимою і цим каже світові, що її майже не існує. Насправді, вона й не впевнена, чи має право на існування. Рейчел була четвертою донькою в сім’ї, й одразу після її народження батькові зробили вазектомію. Він часто казав: «Одна донька у мене зайва». Рейчел живе із глибинним відчуттям, що у світі їй не раді — просто через те, ким вона є, зайвою донькою. Якщо тебе взагалі не мало бути, то ти точно не маєш бути успішною і щасливою. Прокрастинація відображає відчуття Рейчел, що для неї у світі немає місця.
А що, як я занадто ідеальна? На противагу ситуації Рейчел є й інша крайність — люди, які переймаються тим, що, припинивши прокрастинувати, вони на повній швидкості попрямують до успіху і він даватиметься їм надто легко. Вони мали би «все», але отримали би це завдяки настільки незначним зусиллям, що всі їм заздрили б.
29
Improving education for immigrant students: A guide for K–12 educators in the Northwest and Alaska. (2001). Northwest Regional Educational Laboratory, p. 29. Запозичено 21 травня 2008 р. з сайту: