У глибині душі вони сподіваються на ідеальні стосунки з партнером, який, безумовно, прийматиме кожен аспект їхньої поведінки. І все ж вони підозрюють, що насправді повне й тотальне прийняття неможливе у жодних людських стосунках. Тож, замість пізнати реальність неідеальних стосунків, ці люди взагалі їх уникають. Їм може здаватися, що найкраще — просто не відкривати скриньку, а прокрастинація — це їхня стратегія поведінки.
Незалежно від того, чи ваша тривога бере початок у страху сепарації, чи у страху близькості, прокрастинація може бути засобом збереження меж вашої зони комфорту. Але те, що ви вдаєтеся до зволікання і затримок заради власного комфорту, не вирішує важливішого питання — як ви ставитеся до стосунків. Усі стосунки торкаються питань меж і близькості, які потрібно вирішити. І такі ситуації ви можете вважати нагодою для власного розвитку. Їх вирішення нехай буде навчанням і виробленням гнучкості у вас як в особистості і як у партнера в стосунках. Прокрастинація може утримувати інших людей на комфортній для вас дистанції, але не дає вам зростати як особистості.
Ви раптом збагнете, що в стосунках можна бути як залежним, так і незалежним — і, правду кажучи, важливо бути і тим, і тим. Перспективними хороші стосунки робить те, що вони дають надійне, безпечне місце, де вам стає добре. Задовільними їх робить те, що вони дають змогу, а насправді й заохочують кожну людину зростати та розвиватися як окрема особистість. Хороші стосунки потребують балансу.
6. Час: що вам про це відомо?
«Котра година?»
«Дедлайн сьогодні?!»
«Я ж спізнився всього на п’ятнадцять хвилин. Чому ти така засмучена?»
«Я не марную свого життя — моє справжнє життя ще не почалося».
Звучить знайомо? Страхи, які ми описали, переплетені з відносинами прокрастинатора із часом. Чимало прокрастинаторів живуть із власним баченням того, як швидко плине час, і нерідко уявлення прокрастинатора про час не збігається із «реальним часом». У Розділі 13 ми поговоримо про кілька рішень, завдяки яким ви можете покращити свої відносини з реальним часом. Натомість у цьому розділі ми хочемо розглянути психологічне та емоційне відчуття часу, щоби ви змогли краще зрозуміти власні стосунки з часом і те, яку роль вони можуть відігравати у вашій прокрастинації.
Ззовні, час видається чимось таким, на чому ми всі можемо зійтися. Зараз рівно третя; п’ять хвилин тому було 2:55; а через п’ять хвилин буде 3:05. Звучить очевидно? Подумайте ще раз.
Філософи та науковці ніколи не могли дійти спільного бачення сутності часу. Аристотель підходив до цього з позиції філософської загадки про дерево, яке падає в лісі[31], й задавався питанням, чи існував би час, якби його не було кому виміряти. Ньютон вважав, що час абсолютний і існує незалежно від того, чи є хтось, хто може його зауважити, чи нема. Кант відзначав, що, хоча ми не можемо відчувати час безпосередньо, у нас все ж є відчуття часу. А тоді був Ейнштейн, для якого і минуле, і теперішнє, і майбутнє були ілюзіями. Більшості прокрастинаторів сподобалося б, якби час був ілюзією, адже час — це те, що наближає дедлайни. Однак ілюзія він чи ні, подобається нам це чи ні — а час минає.
Древні греки стверджували, що існує два аспекти часу — хронос, або реальний час, та кайрос, «час посередині», важливий та значущий момент поза часом-хроносом. Аналогічний розподіл є і нині. «Об’єктивний час» вимірюється годинником і календарем, він безжальний і передбачуваний: усі ми знаємо, що 15 квітня настає щороку; фільм починається о 19:15, і якщо не встигнеш, то пропустиш початок. І кожен день народження відзначає те, що минув календарний рік, який відносить нас все далі від початку життя і підводить усе ближче до його завершення.
На противагу цьому кожен із нас має унікальне відчуття часу, яке неможливо виміряти чи розділити з іншими людьми. Це «суб’єктивний час», наше проживання часу, яке виходить за межі реального часу. Іноді ми відчуваємо, як час летить; в інші моменти він тягнеться повільно, як ніколи. Коли ви робите те, що любите, — чи то серфите в інтернеті, чи ремонтуєте авто, чи ніжитесь у ліжку перед тим, як встати, — час минає так швидко, що ви не ймете віри. Та, коли ви нетерпляче чекаєте, що вам передзвонять, або працюєте над завданням, яке вам не до вподоби, хвилини стають схожими на години.
31
Йдеться про філософську загадку щодо проблем спостереження та реальності: «Чи чутно звук дерева, яке падає в лісі, якщо поряд немає нікого, хто міг би почути цей звук?» Відповідь на неї в тій чи іншій формі намагалися знайти, зокрема, Аристотель, Джордж Берклі та науковці з журналу Scientific American. —