Завдяки своєму унікальному суб’єктивному сприйняттю часу ви можете почуватися єдиною у своєму роді особистістю, і це робить честь вашому внутрішньому годиннику й унікальним біоритмам вашого тіла, бо завдяки їм ви відчуваєте себе індивідуальністю, що виділяється із маси. Суб’єктивний час може допомогти вам відійти від лінійного сприйняття годин і років та слідувати ритмам природного світу з його сезонами і циклами.[32] Замість бути затисненим в обмеженнях реального часу, ви можете дихати вільніше в еластичності суб’єктивного часу.
Варіація суб’єктивного часу, «часу події»[33], випливає з вашого відчуття часу відносно якоїсь події. Іноді це події, які відбуваються в природі, — пори року, припливи і відпливи, повені чи шторми (наприклад, час до урагану на противагу часу після урагану). Ви використовуєте час події, коли думаєте: «Я піду на зустріч, коли завершу цей документ»; «Я виїду в аеропорт, одразу ж як закінчу прибирати будинок»; «Я сяду за навчання після вечері».
Виклик полягає в тому, щоб об’єднати наш власний суб’єктивний час і нашу зосередженість на часі події з невмолимістю реального часу. Якщо нам пощастить, ми зуміємо легко маневрувати між ними. Ми можемо бути поглинуті діяльністю, розуміти, що вже час виходити, а тоді зібратися і вчасно з’явитися на зустріч без відчуття, що порушили власні принципи. А ще можемо слідкувати за наближенням віддаленого дедлайну, і навіть попри те, що цей термін ще так далеко, десь за межами реальності, все одно братися до роботи над проектом.
Багато прокрастинаторів живуть із глибинним конфліктом між суб’єктивним і об’єктивним часом, без бажання чи змоги зрозуміти, що їхня версія часу може дуже відрізнятися від реального. Замість того, щоб легко та плинно пересуватися від суб’єктивного часу до об’єктивного, вони ведуть боротьбу. Хтось вважає реальний час нерелевантним, наче його вигадали для простих смертних. Деякі люди живуть у стані вічної розгубленості в часі, коли вони ніби розуміють, що показує годинник, та за мить виявляють, що часу майже не лишилося, і це вибиває у них землю з-під ніг, хоча наступного разу вони знову повторюють цей досвід. Ваше суб’єктивне сприйняття часу здається настільки невід’ємною частиною вас самих, що вам може бути складно прийняти правду про те, що це — особистісне бачення, яке виходить із вашого культурного чи родинного середовища, вашого біологічного спадку та вашої психології.
І все ж воно особисте. Насправді, ваше суб’єктивне відчуття часу може спантеличувати або дратувати інших людей, котрі мають власне, унікальне відчуття часу, яке, можливо, дуже відрізняється від вашого. Дружина може спитати в чоловіка: «Чому ти завжди приходиш вчасно на софтбольні матчі, але спізнюєшся в оперу?» А чоловік може відповісти: «Ти приходиш в оперу за двадцять хвилин до підняття завіси і думаєш, що я спізнився, хоча я сідаю на місце якраз перед тим, як оркестр починає увертюру!» Одного прокрастинатора, що поспішав на пошту вночі 15 квітня, запитали, чому він так пізно подає свою податкову декларацію; у відповідь він заявив: «До півночі ще п’ять хвилин — ще не пізно!»
Коли двоє людей по-різному ставляться до часу — і до того, що значить «бути вчасно», — можна здуріти, поки щось заплануєш. «Коли я домовляюсь про те, щоб вийти з дому о дев’ятій, я маю на увазі “приблизно о дев’ятій” (що може означати “о пів на десяту чи якось так”), і за стільки років моя дружина вже мала б це зрозуміти», — каже архітектор, чия дружина закипає о 9:05, бо вона була готова виходити та нетерпляче зиркала на годинник ще о 8:45. Ленора виросла на Гаваях, де всі жартують про життя «за гавайським часом», та навіть там, де до спізнень усі готові, люди без зайвих слів сходяться на тому, що бувають випадки, коли важливо з’явитися вчасно. Очевидно, що поняття «вчасно» та «пізно» можна інтерпретувати по-різному.
Намагатися змусити когось прийняти ваше суб’єктивне відчуття часу — це завідомо програшна битва, адже кожен має унікальні стосунки з реальним часом. Натомість можна прагнути до порозуміння щодо ваших суб’єктивних відмінностей і шукати компроміс.
У тому, що стосується нашого суб’єктивного відчуття часу, ми всі різні, адже на нього впливають чимало чинників. Біологія нашого мозку впливає на те, як ми сприймаємо процес плинності часу. Науковці виявили «годинникові гени»[34], що на клітинному рівні функціонують по всьому тілу і регулюють таку щоденну діяльність, як сон та прокидання. У мозку є багато різних годинникових генів, а також контрольний годинник, який керує ними.[35] Годинникові гени впливають на те, що одні люди ефективніші вранці, а інші — активні нічні «сови». Загалом наш мозок досить вправно визначає, скільки часу минуло, але сприйняття часу може порушуватись, коли зміщується увага, змінюються емоційні стани, очікування та контекст.[36] Люди із синдромом дефіциту уваги оцінюють часові проміжки не дуже вдало.[37] Їм здається, що час плине повільніше, тому вони постійно недооцінюють проміжки часу і, відповідно, часто спізнюються, мають характерну нетерплячість і прагнуть рухатися швидше й швидше.
32
Griffith, J. (1999/2004). A sideways look at time. New York: Jeremy P. Tarcher/Penguin.
33
Zimbardo, P., & Boyd, J. (2008). The time paradox: the new psychology of time that will change your life. New York: Free Press.
34
National Institute of Mental Health. (2007). Cell networking keeps brain’s master clock ticking. Запозичено 25 травня 2007 р. з сайту
35
Sato, F., Kawamoto, T., Fujimoto, K., Noshiro, M., Honda, K. K., Honma, S., et al. (2004). Functional analysis of the basic helix-loop-helix transcription factor DEC1 in circadian regulation. Interaction with BMAL1. European Journal of Biochemistry, 271, 4409–4419. Запозичено 18 лютого 2008 р. з сайту
36
Van Wassehnhove, V., Buonomany, D. V., Shimojo, S., & Shams, L. (2008). Distortions of subjective time perception within and across senses. Запозичено 19 лютого 2007 р. з сайту
37
Meaux, J., & Chelonis, J. (2003). Time perception differences in children with and without ADHD. Journal of Pediatric Health Care, 17(2), 64–71.