Надія на Нового Я може бути заманливою, але також може бути і проблематичною. Не приймаючи зв’язок між «я» минулим і «я» теперішнім та майбутнім, ви втрачаєте відчуття безперервності, що є частиною цілісності вашого «я». Якщо ви проживаєте час як окремі, роз’єднані моменти, тоді вони можуть не мати реального значення.
Щоб змінити хід речей, вам спершу слід прийняти моменти пережитого досвіду, з яких складається ваше життя. Тоді ви повинні прийняти, що Старий Я відповідальний за зміни. І парадоксально, але коли ви приймаєте Старого Я, то починаєте звідти, де стоїте насправді, й отримуєте більше шансів стати Новим Я.
Старе добре минуле
Джош упивався своїми давніми успіхами. Він завжди був хорошим спортсменом, популярним та успішним. У коледжі він був зіркою баскетбольної команди і сподівався потрапити в NBA, однак травма коліна завершила його кар’єру в баскетболі. Після цього Джош не знав, куди себе подіти. Він почав працювати продавцем у компанії, яка виготовляла програмне забезпечення, був приязним і ввічливим, але не особливо переймався строками. Він традиційно запізно подавав торгові звіти та документи про транспортні витрати, зневажав адміністративні аспекти своєї роботи й обурювався, що його «тупі» співробітники отримували підвищення або переходили на кращу роботу. «Вони за все своє життя не зробили нічого особливого, — скаржився він. — Це не їхнє ім’я скандувала вся спортивна зала».
Думка Джоша про самого себе застрягла у минулому, коли він був зіркою. Та сьогодення тиснуло на нього незалежно від його волі. Йому було тридцять вісім, коли його дружина завагітніла. Потім у батька стався серцевий напад, і за рік він помер. Джош несподівано для себе виявив, що сидить на могилі власного батька із річною дитиною на руках.
Ми бачимо, що життя в минулому може психологічно заспокоювати. Воно ніби дає безпечний прихисток від реалій дорослого життя — вимогливих, втомливих і спустошливих.[50] Згадки про минулу славу та мрії про майбутній успіх можуть слугувати м’яким буфером для болючої реальності або життєвого ступору.
У минулому живуть не лише молоді люди: реалій наступного життєвого етапу можна уникати у будь-якому віці. Люди середнього віку можуть відкладати проведення медичних обстежень, адже не хочуть зустрічатися з початком власного біологічного занепаду. У середньому віці людина може чекати від власного тіла тієї самої поведінки, яку воно мало у двадцять, і не хотіти приймати істину про те, що, навіть якщо вона веде активний і здоровий спосіб життя, її тіло невідворотно змінюється. Багато людей після п’ятдесяти відкладають думки про пенсійне забезпечення або планування власної фінансової подушки і поводять себе так, наче все життя збираються працювати в такому самому ритмі і з такими самими здібностями. Зволікання запобігає зіткненню з деякими незаперечними фактами щодо часу: час минає; майбутнє наближається; ви старієте; існують певні межі того, що ви встигнете зробити за життя; і найбільш неприємний із неминучих фактів — рано чи пізно ви помрете.
Роздумуючи про ваше унікальне суб’єктивне переживання часу, корисно зважити взаємозв’язок між минулим, сьогоденням і майбутнім, адже вони весь час впливають одне на одного. Хоча ми звикли думати, що минуле, теперішнє і майбутнє відбуваються послідовно, лінійно, — не все так просто. Усе, що ми переживаємо, трапляється з нами в сьогоденні.
Коли ви згадуєте часи з минулого, ви згадуєте їх сьогодні, тож ваш нинішній стан може забарвлювати ваші спогади про минуле. Коли ви зазираєте в майбутнє, передчуття з’являється в сьогоденні. Минуле, теперішнє та майбутнє невіддільні одне від одного; вони завжди переплітаються.[51]
Сьогодні ви є продуктом власного минулого. Маргарет Етвуд у своєму романі «Сліпий убивця» писала: «Давні, холодні часи, давні жалі, що налягають шарами, наче мул в озері».[52] Хай що плаває на поверхні озера, на нього впливають ці шари, що сягають аж самого дна. Аналогічно наше минуле завжди з нами, воно записане в нашому мозку, в наших тілах, у нашій психіці. Люди можуть намагатися почати життя спочатку, відрізати себе від минулих стосунків і пережитого досвіду, але історію не змінити; її можна лише переосмислити й запам’ятати з позиції сьогодення.
Прокрастинація може бути знаком, що щось із вашого минулого втручається в сьогодення, адже сумніви, чи рухатись уперед, зазвичай мають багато спільного із пережитим досвідом. Якщо ви зростали з батьками, які контролювали вас і до дрібниць пильнували вашу домашню роботу та соціальне життя, ви можете очікувати такої самої поведінки від кожного вчителя, начальника і партнера. Або ж якщо в дитинстві ваш брат чи сестра отримували все і були зіркою школи й родини, ви можете вирішити, що в дорослому віці не варто й намагатися стати найкращим, адже всі лаври завжди забирає хтось інший. Тобто ваші минулі стосунки проекцією накладаються на ваші очікування від стосунків у сьогоденні та майбутньому. Здати наукову роботу, претендувати на нову посаду, подати звіт новому керівникові, піти на побачення після знайомства через інтернет — усе це може лякати вас радше через важливі взаємодії з минулого, ніж через реальність поточної ситуації. Коли ми говоримо про додаткове «значення», яке додається до завдань, яких людина уникає, ми маємо на увазі цю живучість минулого в сьогоденні.
50
Maroda, K. (1987). The fate of the narcissistic personality: Lost in time. Psychoanalytic Psychology. 4, 279–290.
51
Loewald, H. (1972). The experience of time. The Psychoanalytic Study of the Child, 27, 401–410.