Науковці думали, що наш мозок розвивається передбаченим, наперед визначеним шляхом: певні риси «запрограмовані» з народження, все дитинство мозок росте, досягає піку у віці близько вісімнадцяти, а потім іде на спад. У наш час цілком зрозуміло, що це неправда. Дослідження показали, що мозок — це динамічна жива система, яка постійно змінюється і перепрошивається аж до дня вашої смерті.[54] Здатність мозку перебудовуватися, руйнувати старі та утворювати нові нейронні зв’язки протягом усього життя називається «нейропластичністю».[55] Тепер ми знаємо, що мозок змінюється щодня: те, що ви робите сьогодні, впливає, добре чи погано, на те, як виглядатиме і працюватиме ваш мозок завтра.[56] Як таке може бути?
Пережитий досвід активує наші мозкові клітини (нейрони), надсилаючи електричні імпульси від нейрона до нейрона, подаючи через них біохімічні сигнали та готуючи їх до кількісного зростання, а також до зростання кількості зв’язків між ними.[57] Як гіпотетично висловився Зиґмунд Фройд 1888 року, що чітко підтвердив психолог Дональд Гебб 1949 року, «між нейронами, які спрацьовують разом, встановлюється зв’язок».[58] Що більше ви щось робите, то більше ваш мозок працює на підтримку цієї діяльності; він вчиться робити те, чого від нього хочуть, швидше і краще (незалежно від того, на користь це вам чи ні).
Мозок завжди змінюється. Хороша новина в тому, що він може вигадувати нові, гнучкі способи поведінки. Погана ж новина — що він також може укріплювати старі, жорсткі способи поведінки. Це називається «пластичним парадоксом».[59] Як класичну метафору для опису застрягання людини у старих шаблонах поведінки використовують з’їжджання згори на санках по свіжому снігу.[60] Коли ви з’їжджаєте з пагорба вперше, є багато можливих шляхів. Що частіше ви спускаєтеся обраним шляхом чи поблизу нього, то більше слідів ви створюєте і ці сліди стають глибшими, аж до утворення колії — тоді ви з’їжджатимете вже дуже швидко. Повторення означає, що у мозку ми прокладаємо «ментальні сліди», які «зазвичай стають самопідтримувальними»[61], і вибратися з них стає дедалі важче. Потрібно багато усвідомленості та зусиль, аби вплинути на старі звички й розірвати наявні нейронні мережі, але це можливо. Наша книга має на меті допомогти вам підвищити усвідомленість щодо того, що ви робите, коли відкладаєте справи на потім, і чому ви це робите, — щоб ви могли допомогти своєму мозку вийти за межі його колій. Дивитися на свою прокрастинацію з іншої перспективи та використовувати техніки боротьби, які ми пропонуємо, — це те, що може допомогти вам розірвати старі нейронні шаблони зволікань і створити нові моделі, завдяки яким ви робитимете справи вчасно.
Ваші відчуття пов’язані з вашою унікальною самістю — лише ви можете переживати свої відчуття, а відчуття — це невід’ємна частина стану свідомості.[62] Дуже цінне те, що відчуття можна використовувати як орієнтир та джерело інформації для ухвалення рішень. Як зараз виявляють дослідники, у реакціях тіла та інтуїції є певна мудрість. Здатність використовувати емоції для ухвалення мудрих рішень може бути втрачена, якщо певні частини вашого мозку (лобова частка) пошкоджені.[63] Якщо у вас немає доступу до відчуттів, ви не можете використовувати це критично важливе джерело самопізнання, щоб допомогти собі у своєму життєвому русі. Важливо мати змогу сказати: «Я відчуваю, що це правильно» або «Відчуття кажуть мені, що це неправильно». Без внутрішнього відчуття правильності чи неправильності, яке походить від відчуттів усередині вашого тіла, ви змушені обдумувати рішення лише розумом або безкінечно зважувати довгий перелік «за» і «проти». Ви можете шукати «логічну», «правильну» чи «ідеальну» відповідь. Але покладаючись в ухваленні рішень тільки на зовнішні чинники, ви не наблизитеся до розуміння того, як ви почуваєтеся. Врешті ви відкладаєте ухвалення рішень, бо не можете (або боїтесь) порадитися з найбільшим авторитетом — Собою внутрішнім.
54
Doidge, N. (2007). The brain that changes itself. New York: Viking; Restak, R. (2003). The new brain: How the modern age is rewiring your mind. Emmaus, PA: Rodale Press.
57
Diamond, M., & Hopson, J. (1998). Magic trees of the mind: How to nurture your child’s intelligence, creativity and healthy emotions. New York: Penguin; Doidge, N. (2007), цит. роб.; Restak, R. (2003), цит. роб.