Ми можемо вважати прокрастинацію спробою не просто уникати певних завдань, а уникати відчуттів, що якимось способом прив’язані до цих завдань. Останні відкриття нейронауки можуть допомогти краще зрозуміти, чому відчуття мають таке велике значення і як контроль над ними відіграє величезну роль у здатності братися за завдання, від яких хочеться втекти. Іноді ви добре знаєте, що відчуваєте, а іноді симптомом того, що у вас виникли певні відчуття, є сигнали вашого тіла, адже емоції виникають із тілесних відчуттів, які подають органи чуття.[64]
Ваші відчуття можуть бути свідомими, наприклад, коли ви добре знаєте, чому виконувати це завдання вам неприємно: «Підводити баланс чекової книжки мені нудно»; «Ненавиджу витрачати час на прибирання»; «Я не розумію алгебру». Щоправда, «багато речей, які відбуваються в мозку, коли ми відчуваємо емоції, відбуваються за межами нашого свідомого розуміння».[65] Когнітивна нейронаука сьогодення широко використовує твердження про те, що «свідомість — це дуже обмежена частина мозку»[66], тому цілком очікувано, що у вас буде багато випадків, коли ви несвідомо переживатимете відчуття, які змушують вас уникати певної роботи. Навіть якщо ви точно не знаєте, які емоції відчуваєте за межами власного свідомого розуміння, ваше тіло все одно реагує.
Аби припинити прокрастинувати, вам доведеться змиритися з деякими неприємними відчуттями вашого тіла, як-от страх і тривога. Щоб іти вперед попри страх, потрібно спеціально докладати зусиль. Адже страх виникає миттєво, й один раз помічений у вашому тілі, він триває довіку і надсилає в мозок дуже сильні сигнали, які складно ігнорувати.[67] Страх виникає настільки швидко, що це просто неймовірно. Якщо ви торкнетеся своєї руки, вашому мозку досить 400–500 мілісекунд, аби зауважити це відчуття. А щоб зауважити страх, досить всього 14 мілісекунд![68] Ще до того, як це можна було зрозуміти, ваше тіло вже зауважило страх і почало реагувати. Поки ви почнете думати про те, щоб виконати завдання, якого уникаєте, наприклад зробити гіпернеприємний телефонний дзвінок або підбити підсумки ваших торішніх прибутків, ваше тіло вже відреагувало страхом. Нічого дивного, що ви відкладаєте це на потім.
До того ж ваше тіло тримається за страх. Щойно ваш мозок пов’яже між собою подразник (наприклад, змію, семестрову роботу, презентацію для керівництва) і відчуття небезпеки чи страху, цей зв’язок зруйнувати вже неможливо.[69] Після першої ситуації із моторошним подразником, страх може виникати повторно щоразу, коли виникатиме цей подразник, навіть якщо ви його не пам’ятаєте.[70] Нейронауці відомий випадок, який ілюструє, як можна підсвідомо переживати страх, не розуміючи його свідомим мисленням. 1911 року пацієнтка з травмою головного мозку не могла пригадати власне минуле. Вона щодня зустрічалася з лікарем і не пам’ятала, що бачилася з ним раніше. Якось він заховав у руці канцелярську кнопку і при вітальному потиску рук уколов її в долоню. Після того щоразу, коли він намагався потиснути їй руку, вона відмовлялась так вітатися, хоча не могла пояснити причину своєї відмови. Сліди болючого досвіду минулого залишилися в її мозку і підсвідомо сильно впливали на її поведінку.[71] У цьому прикладі ви можете впізнати себе: ви не знаєте, чому уникаєте певного завдання, проте щоразу уникаєте його. Зв’язок між оригінальним подразником і вашим страхом тепер підсвідомий.
Ще одна причина, чому страхом так важко керувати, полягає в тому, що мозкові шляхи, що переносять сповіщення про страх, дуже вкорінені. Сповіщення із центру страху (амигдали) до центру мислення (кортексу) потужніші за сповіщення, що йдуть у зворотному напрямку — від центру мислення до центру страху.[72] Це означає, що страхові легше завадити нашій свідомості, ніж нашим думкам контролювати емоції. Тож нам доводиться докладати більше зусиль, аби контролювати свої страхи та імпульси.
66
Solms, M., & Turnbull, O. (2002). The brain and the inner world, p. 79. Курсив оригіналу.
67
Cozolino, L. (2006). The neuroscience of human relationships. New York: W. W. Norton, p. 133; Doidge, N. (2007), цит. роб.; LeDoux, J. (1996), цит. роб.; Solms, M., & Turnbull, O. (2002), цит. роб.
69
LeDoux, J. (1996), цит. роб., с. 250–252; Solms, M., & Turnbull, O. (2002), цит. роб., с. 134–135.
70
Cozolino, L. (2006), цит. роб.; Le Doux, J. (1996), цит. роб.; Solms, M., & Turnbull, O. (2002), цит. роб.
71
LeDoux, J. (1996), цит. роб., с. 181–182; Solms, M., & Turnbull, O. (2002), цит. роб., с. 164.