Останні відкриття у дослідженнях мозку підтверджують бачення Барклі. Деякі частини мозку (у фронтальному кортексі) є меншими або менш активними у людей зі СДУ, ніж у людей, що не мають цього розладу; а це саме ті структури, які мають центральне значення для утримування уваги, керування імпульсами, планування на майбутнє та самоконтролю.[126] А ще в деяких дітей із СДУ частини фронтального кортексу розвиваються приблизно на три роки пізніше, ніж у дітей без СДУ, тобто ті частини мозку, котрі найбільше впливають на керування увагою і руховою активністю, найбільше відстають у розвитку.[127] Це відкриття допомагає пояснити, чому деякі діти переростають свої симптоми у пізньому підлітковому віці.
Також помітили, що люди з СДУ часто мають у мозку низький рівень нейромедіатора дофаміна; оскільки дофамін — це речовина, що допомагає нам отримувати задоволення, виникає гіпотеза, що людям із СДУ доводиться робити більше та ризикувати сильніше, аби отримати те відчуття комфорту, яке люди без СДУ отримують без надлишкової напруги. Психіатри Нед Галловелл та Джон Рейті описують відчуття «свербіння»[128], потреби у сильному, високому рівні стимуляції, що стає біологічною необхідністю, — людина відчуває, що мусить зробити щось, аби змінити нестерпний внутрішній стан. Коли люди з СДУ приймають препарати стимулюючої дії (наприклад, амфетамін, метилфенідат), кількість дофаміна в їхньому мозку збільшується — і активність мозку зростає до рівня, близького до норми.[129]
Більшість дослідників розглядають СДУ як граничне відхилення нормального показника (на кшталт зросту чи ваги), що має сильний генетичний та біологічний складник.[130] Інші вважають, що буває і «СДУ, спричинений культурно».[131] Ми стикаємося з такою кількістю речей, які нас відволікають, з такою кількістю суперечливих вимог до нашої уваги, що СДУ може бути «офіційним мозковим синдромом інформаційної ери».[132] Аби досягнути успіху в сьогоднішньому суспільстві, ви повинні мати змогу функціонувати подібно до людини з СДУ: швидко і постійно перемикати увагу, одночасно вести кілька проектів та працювати короткими перебіжками.[133] Тож поки ви дивитесь улюблену ТВ-програму, вам мигають логотипи телестанцій, внизу екрана пробігає стрічка новин, що кілька хвилин вискакують сповіщення про подальші програми, і, на довершення, ви водночас перевіряєте пошту, дивитеся прогноз погоди та рахунки спортивних матчів на своєму смартфоні.
Тому, замість розглядати СДУ як пошкодження мозку, внутрішню слабкість чи негативну рису характеру, ми можемо розглядати його як стан, спричинений комплексом складних генетичних, біологічних і зовнішніх чинників. Якщо у вас синдром дефіциту уваги, то ваш мозок справді працює інакше, і ви, ймовірно, прокрастинуватимете. Вам справді складніше зосереджуватися на завданні, повертатися до нього після усіх численних і неминучих чинників, що відволікають вас і претендують на вашу увагу. Якщо вам здається, що ви «кайфуєте» від того, як гарячково вирішуєте все в останню хвилину, то ви, мабуть вдаєтесь до цілющого впливу адреналіну, вашого власного природного стимулятора, який підвищує здатність зосереджуватися. Подумайте, чи це звичне самолікування з усім його драматизмом варте того — чи, може, вам краще приймати виписані лікарем ліки для підвищення рівня зосередженості без паніки останніх хвилин або ж знайти роботу, яка забезпечувала би вам швидкий ритм і напругу, якої потребує ваш мозок, щоби відчувати себе повністю зайнятим.
Є багато різних варіацій на тему депресії. Деякі з них дуже серйозні (наприклад, велика депресія і її м’якша, хронічна форма — дистимія), а деякі свідчать про циклічність (наприклад, біполярний розлад, сезонні розлади, гормональні зміни). Усі ці стани об’єднує те, що енергії, інтересу чи зв’язку із життям у вас менше, ніж хотілося би, ви менше зацікавлені, менше мотивовані й не такі оптимістичні, як зазвичай. Якщо вас переповнює сум, відчуття безнадії чи відсутність інтересу до життя, то вас, мабуть, не дуже перейматиме потреба добре виконувати свою роботу, гарно вчитись, зустрічатися з друзями, вирішувати податкові питання чи турбуватися про власне тіло. Якщо ви в депресії, то, мабуть, прокрастинуєте із чимось (а може, й багато з чим) важливим для вас. Ви не спроможні витягнути себе з дому; ви не в стані розібрати коробки, коли у вас ледь вистачає енергії, аби почистити зуби. Ви не бачите сенсу в тому, щоби домагатися підвищення, якщо все майбутнє виглядає для вас блідим і порожнім. І чи є сенс навіть думати про те, аби подзвонити другові, якщо ви переконані, що усім байдуже щодо вас?
127
Shaw, P., Rapoport, J., & Evans, A. (2007). ADD at the far end of a continuum of normal traits. Proceedings of the National Academy of Sciences, Nov. 12, 2007.
129
Barkley, R., et al. (2008), цит. роб.; Hallowell, E., & Ratey, J. (2005), цит. роб.; Ratey, J. (2008). Spark: The revolutionary new science of exercise and the brain. New York: Little Brown.
130
Barkley, R., et al. (2008), цит. роб.; Shaw, P., Rapoport, J., & Evans, A. (2007), цит. роб.
132
Schwartz, E. (1994). Interrupt-driven, Wired magazine, as quoted in Restak, R. (2003), цит. роб., с. 45.