Основний чинник САР — зменшення кількості світла навколо, коли дні стають коротшими; тривалість прояву симптомів зазвичай змінюється залежно від географічних широт — люди, деякі живуть далі від екватора, переживають триваліші періоди безсилля, ніж ті, хто живе на нижчих широтах. Рівень серотоніну в крові змінюється залежно від того, скільки сонячного світла було в день забору аналізів;[140]це підтверджують спостереження, начебто ліки, які підвищують рівень серотоніну, часто послаблюють симптоми САР. Дослідники також з’ясували, що САР має спадковий характер, тож, схоже, цей стан має важливу генетичну складову.[141]
Обсесивно-компульсивний розлад
Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) може сприяти прокрастинації: поки люди з ОКР складають списки «за» і «проти» або перевіряють, чи вимкнена духовка, не робиться більше нічого. Вони прокручують у голові одні й ті самі думки і повторюють одні й ті самі вчинки, тому що їхній мозок зависає у процесі, який він не може зупинити. У нормальному стані одна частина мозку переживає через зроблені помилки (орбітальний фронтальний кортекс), інша — з тривожністю відповідає, що щось недобре станеться, якщо не запобігти цьому (поясна звивина), а третя — перемикає передачу, коли криза минула (хвостате ядро).[142] У людей із ОКР сигналу, що криза минула, не виникає, що призводить до стану «закритої свідомості»[143], як його назвав доктор Джеффрі Шварц із Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. Мозок не перемикає передачі автоматично, тож передачу доводиться перемикати свідомо, щоб розірвати коло безкінечних думок чи вчинків. Наприклад, людина може спинити тривожні думки, подумавши натомість: «Духовка вимкнена; насправді проблема в тому, що у мене напад ОКР». Якщо робити те, що приносить вам радість (тільки не надто довго!), або зробити крок у напрямі до вашої цілі — закриту свідомість можна відкрити.
Щоб відчути на собі, що таке закрита свідомість, необов’язково мати ОКР. Прокрастинатори можуть настільки хвилюватися через можливість припуститися помилки, що відчувають параліч. Коли ми готували першу радакцію цієї книжки, Джейн впала в ступор ще на початку. Вона не могла просунутись із першим розділом, за який взялася, — «Страх успіху» (яка іронія…). Вона склала план, але коли спробувала писати, то не змогла просунутися далі першого абзацу. Схвильована й розчарована, вона скаржилася Ленорі: «Ну і як я поясню Америці, що таке страх успіху?». У Ленори з’явилася блискуча ідея (якій Джейн спершу дуже опиралась) — почати з простішого розділу, який не мав би такого емоційного заряду, як «Страх успіху». Тому Джейн почала працювати над розділом про постановку цілей у поведінці і з’ясувала, що може мислити ясно і писати легко.
Безлад і накопичення
Хоча, мабуть, у багатьох із нас у житті більше безладу, ніж нам би хотілося, деякі люди так зволікають із його розбиранням, що якість їхнього життя від цього суттєво страждає. Під час одного з наших перших ток-шоу на радіо в Нью-Йорку, до нас зателефонував чоловік із проханням допомогти йому: він не міг змусити себе викинути бодай один випуск із підбірки газет «Нью-Йорк Таймс» за шість років, що заповнили його квартиру від підлоги до стелі. Як і цей чоловік, багато безладних прокрастинаторів часто картають себе за те, що не можуть позбутися речей, які вони збирали роками; до них можуть прискіпуватися їхні чоловіки чи дружини, втомлені тим, що їх оточують гори мотлоху; вони можуть жити в ізоляції, адже в них і думки не виникає про те, щоб приймати у себе гостей. Їм так важко вирішити, що залишити, а чого позбутися, що вони відкладають прибирання. Усе має зберігатися «про всяк випадок».[144] Як зауважила Незіроглу та її колеги:
нерішучість + страх зробити помилку = безлад[145]
Хоча життя з такою кількістю «мотлоху» може засмучувати чи непокоїти прокрастинаторів, тривога і незручність вирішення цієї проблеми викликають ще гірші відчуття, тому людина каже собі: «Я зроблю це пізніше».
Коли безлад поширюється та заповнює всі куточки й щілинки і ви вже не можете перетнути кімнату рівною лінією, але все ще не здатні змусити себе повикидати речі — то ви, мабуть, перейшли від безладу до накопичення. І якщо так, то ви в цім світі не самі; у Сполучених Штатах живе близько мільйона людей із патологічним накопиченням[146] і ще багато мільйонів людей, що схильні накопичувати речі. Відомо, що накопичення та зберігання передаються спадково (було виявлено відповідний хромосомний маркер), а ще людям, які накопичують, схоже, властива «інша схема мозкового метаболізму глюкози», ніж у звичайних людей, які не накопичують, або в пацієнтів із ОКР, які не накопичують.[147]
142
Schwartz, J. M. (1996). Brain lock: Free yourself from obsessive-compulsive disorder. New York: Harper Collins.
144
Neziroglu, F., Bubrick, J., & Yaryura-Tobias, J. A. (2004). Overcoming compulsive hoarding. Oakland, CA: New Harbinger Publications.
146
Saxena, S., Brody, A. Maindment, K., Smith, E. Zohrabi, N., Katz, E., Barker, S., & Baxter, L. (2004). Cerebral glucose metabolism in obsessivecompulsive hoarding. American Journal of Psychiatry, June, 161, 1038–1048.
147
Saxena, S. (2007). Is compulsive hoarding a genetically and neuro-biologically discrete syndrome? American Journal of Psychiatry, 164(3), 380–384.