Наші родини залишають глибокий відбиток і впливають на нас навіть у дорослому віці, часто несвідомо. Деякі аспекти ваших ранніх сімейних стосунків фактично прошиваються у вашому мозку, адже ці взаємодії створюють надзвичайно стійкі нейронні шляхи. Нейрологи висунули припущення, що «мозок використовує досвід з минулого як вказівку на те, чого чекати в майбутньому».[163] Ви очікуєте того, що вже переживали в минулому.
Робін сильно здивувалася, коли її бос підійшов до співробітниці і сказав: «Ханна, ти зробила помилку в зведеній таблиці, і тепер усі цифри злітають». Робін завмерла в очікуванні емоційної реакції співробітниці на таке грубе зауваження, та реакція Ханни була для Робін новою: «Ого, покажіть», — сказала вона. Робін очікувала, що Ханна відреагує так, як відреагувала б вона, із захисним самоосудом чи слізливою істерикою, але Ханна не зробила ні того, ні іншого.
Пізніше, після розмови з Ханною, Робін зрозуміла, що її подруга не вважала боса жорстким і насправді розглядає помилки як можливість навчитися! Робін і на гадку не спадало, що помилка може бути чимось іншим, а не тільки приводом критикувати, тому що її помилки завжди викликали саме критику — спершу від батьків, а тепер вже й власну.
Коли ті припущення і правила, які ми вивчили у власній сім’ї, автоматично керують нашими думками, почуттями та вчинками, без будь-яких з нашого боку оцінок і сумнівів, це може завести нас у халепу, особливо якщо правило дуже жорстке і заважає нам розвиватися, бути здібною, творчою особистістю. Це наче ви їсте усе, що вам кладуть на тарілку, навіть не думаючи, чи це вам подобається, чи воно корисне і взагалі чи ви голодні! Ви просто відкриваєте рота і ковтаєте їжу, викликаючи розлад травлення.
Іноді те, що ви очікуєте, справді відбувається, і передбачення мозку виявляється точним. Але буває, що обставини складаються інакше. Щоб оцінити, чи правильними були ваші запрограмовані очікування, потрібне активне мислення і свідоме розуміння. Саме тому так важливо звертати увагу на послання, які ви отримували в минулому. Може, вони колись і містили зерно істини, але зараз вони вже втратили свою значимість. Коли ви уважно обдумаєте ці речі, то виявите, що дещо із того, чого ви навчилися, безцінне, а дещо стає перешкодою на вашому шляху.
Пригадайте послання, які ви отримували від людей у ранньому віці — від сім’ї, вчителів, тренерів та інших важливих людей. Спочатку ці послання надходили ззовні, але за якийсь час вони стали вашими внутрішніми голосами.
Зважте кілька типів послань: ті, які наче змушували вас досягнути успіху, ті, які вселяли сумніви, і, врешті, ті, що були для вас основоположною підтримкою, незалежно від того досягнули ви, успіху ви досягнули чи зазнали невдачі. Джейн, молодша сестра геніального старшого брата, на все життя запам’ятала день, коли вона повернулася зі школи з табелем за шостий клас з усіма оцінками «відмінно», а мама здивовано вигукнула: «А кумедно було б, якби виявилося, що ти розумна?» Іноді послання, які тиснуть або породжують сумніви, доносяться без слів, за допомогою мови тіла, тону голосу чи виразу обличчя — наприклад, коли мама підіймає брову після вашої заяви про роль, отриману в шкільній виставі, або ті бридкі сімейні сварки, які виникають щоразу, коли у вас є особлива нагода відсвяткувати.
Буде корисно, якщо ви занотуєте кожне послання, яке зможете згадати у межах цих категорій, та визначите, від якої людини воно надійшло. Якщо послання було непрямим, то його, мабуть, подали в складі іншого повідомлення? Можливо, хтось подавав вам суперечливі послання, які можуть стосуватися одразу кількох категорій.
Нижче є кілька прикладів згаданих послань, які ми відібрали зі своїх тренінгів з прокрастинації.
Примусове спонукання до успіху
163
Pally, R. (2007). The predicting brain: Unconscious repetition, conscious reflection and therapeutic change. International Journal of PsychoAnalysis, 88(4), 861–881, p. 861. See also Hawkins, J. (2004). On intelligence. New York: Henry Holt.