Обмеження часу, протягом якого ви працюєте над досягненням цілі, також робить ваші дії більш стерпними. Хай яким складним, неприємним чи нудним є ваше завдання, протягом 15 хвилин можна витримати майже все. Жахливі речі можуть здаватися не такими жахливими, якщо усвідомити, що, беручись до діла, ви не починаєте робити щось, що триватиме вічно. Якщо вам таки вдасться зробити хоч частинку вашого завдання, то ви, ймовірно, будете задоволені собою. Тоді задоволення, яке ви отримуєте від свого успіху, може слугувати винагородою. Пам’ятайте, що ваше задоволення від досягнення чогось вивільняє у мозку хімічні речовини, які сприяють вашому хорошому самопочуттю.[202] Вам може кортіти повторити такий досвід роботи, щоби знову почуватися добре.
На фоні того, що ви, можливо, використовували роботу, щоб себе покарати, метод швейцарського сиру може слугувати як контраст. Якщо ви відкладали щось на потім, то, мабуть, прирікали себе на ув’язнення впродовж усіх вихідних, аби наздогнати втрачене. Але вже сама думка про таке ув’язнення може викликати відчуття, що ви приковані до свого столу, тоді як інші дивляться футбол чи йдуть на пляж. Перспектива провести неділю на самоті та за тяжкою працею неприємна, тож уникайте її. Досвід підтверджує висновки досліджень: покарання не мотивує. Краще використовувати маленький пряник, ніж великий батіг.
Працювати протягом невеликих відрізків часу — особливо корисна техніка, коли ваша прокрастинація вказує на те, що ви ведете битву інтересів, про яку ми говорили в Розділі 4. Якщо ви відкладаєте справи на потім, тому що не любите, коли вас штовхають або контролюють, ваша прокрастинація, по суті, каже: «Ти не можеш змусити мене це зробити». Якщо ви працюватимете насилу і таки зробите роботу, ваші відчуття свободи й автономності опиняться під загрозою. Та якщо ви вирішите самі встановлювати собі часові обмеження і працюватимете 10–15 хвилин, не більше, то можете повернути собі відчуття контролю, якого так потребуєте, і далі рухатиметеся вперед.
Використання невеликих відрізків часу — це справді ефективний метод. Одна викладачка із коледжу була настільки задоволена цією технікою, що казала: «Я встановлюю кухонний таймер на одну годину та використовую цей метод для всіх проектів: від оцінювання робіт до прибирання в шафах. Це змушує мене не припиняти роботу, і при цьому я знаю, що скоро буде кінець!» Іншим людям перейти на такий метод складніше. Якщо ви одразу не бачите помітних результатів, то можете ставити під сумнів свої перші кроки, наче ви нічого й не зробили. Ви можете виявити, що робити потрошки за раз — значить отримати непомітні результати. Це не так захоплює, як здатність докласти одне величезне зусилля, напасти і перемогти. Один юрист, якому було складно використовувати цю техніку, сказав нам: «Я відмовляюся будь-що починати, якщо у мене замало часу, аби довести це до кінця. Я бачу, що мислити великими категоріями непродуктивно, але я завжди так роблю». Ми знову й знову отримуємо підтвердження, що підхід «усе або нічого» — це незмінна перепона для прокрастинаторів. Використовувати маленькі відрізки часу ефективно, якщо ви дозволяєте собі прийняти цінність «хоча би щось».
Будьте готові до перешкод і зривів. Як каже закон Мерфі, «якщо яка-небудь неприємність може трапитись, то вона таки трапиться». Та багато прокрастинаторів не вірять, що, як тільки вони налаштуються на роботу, це універсальне правило торкнеться і їх. Ви, мабуть, пам’ятаєте випадки, коли ви прокрастинували, а потім опинялися у великій халепі, бо в останній момент усе летіло шкереберть. Неочікувані перешкоди — такі, як телефонний дзвінок чи загублений папірець, — можуть добряче вивести вас із рівноваги. Чому ви не передбачили, що щось може піти не так? Чому вирішили, що варто враховувати лише один чинник — ваші зусилля? Коли ви врешті подолали власний опір і готові взятися до роботи, то можете очікувати, що решта світу буде готова з вами співпрацювати. Та, на жаль, світ не завжди відповідає вашим планам.
У Тайлера була співбесіда у понеділок о другій пополудні. Ще за тиждень до співбесіди він знав, що костюм потрібно занести в хімчистку, але не зробив цього. У понеділок вранці, після того як півночі просидів над фінансовими показниками компанії, що могла його найняти, Тайлер прокинувся завчасно і рвонув із костюмом до хімчистки, щоб встигнути здати його о 7:30 і забрати о 13:00. О 13:30 дорогою на співбесіду, вбраний у сорочку, галстук, гарні черевики і джинси, Тайлер припаркувався біля хімчистки. Його костюм там знайти не змогли; може, його досі чистили або ж хтось переплутав квитанції. Тайлер кинувся за прилавок у зону чищення, намагаючись у лихоманці знайти свій костюм. Що вийшло в результаті? Йому довелося скасувати співбесіду в останню хвилину. Звісно ж, роботу він не отримав.