Выбрать главу

— Аарне…

— Прошу! А то я збожеволію. Вони пішли до дверей. У коридорі стояв Тійт. Коли вони проходили повз нього, він кинув:

— Щасливої дороги…

— Всього найкращого, — відповіла Еда.

На вулиці було безлюдно. Теплий вітер шелестів у гілках дерев. На розі якоїсь вулиці Аарне зупинився. Він намагався ні про що не думати. Еда. Все перевернулося, все, все.

— Я люблю тебе, Едо.

Він вимовив ці слова і відчув, як усередині йому похололо.

— Я знаю це, Аарне. Давно знаю.

— Я завжди любив тебе, Едо.

Дівчина довго мовчала. Легкий вітерець бавився листям дерев.

— Ні, Аарне. Не можна мене любити. Тобі не можна, — озвалась Еда.

— Едо…

— Доброго вечора, — мовив хтось, і край дороги зупинився велосипед.

— Андо? Звідки ти?

— Просто так. Мені там набридло. Я взяв вдома велосипед, щоб провітрити голову…

«Він це зробив навмисне», — подумав Аарне.

— Ходімо назад, Аарне, — прошепотіла Еда.

Андо скочив на велосипед.

— Я ще під'їду до школи. До побачення!

Він зник у темряві. Аарне засумнівався: чи не привиділось йому все? А може, це був якийсь deus ex machina?[10]

— Ходімо назад.

— Чого?

Аарне загородив Еді дорогу.

— Чого? Скажи.

Еда перевела подих:

— Чого? Знаєш, чого? Бо ти… мене любиш. Ти сам так сказав…

Вони стояли і довго дивилися одне на одного.

— Гаразд, ходімо… — мовив Аарне.

Всю дорогу вони не обмовились жодним словом. Нарешті показались вогні школи. Ще трохи, і вони були під старою липою біля школи.

— Едо, пробач мені… — озвався раптом Аарне. — Я дурний… Правда ж?

— Я теж.

— Дозволь, я поцілую тебе…

— Ні, Аарне…

— Едо, чуєш…

Він схопив її за плечі. Еда не могла опиратися. Губи дівчини торкнулися його щоки, потім Аарне відчув їх на своїх губах. Губи у Еди були потріскані, мабуть, од весняного сонця та вітру, і Аарне боявся зробити їй боляче. Тому поцілунок був дуже обережний і ніжний.

Еда пішла східцями вгору. Аарне лишився у вестибюлі. Хтось вийшов з роздягальні. Тійт. Аарне трохи зніяковів і не наважився подивитися йому в очі. Вони були вдвох у вестибюлі. Тійт підступив ближче і зупинився.

— Ну? — спитав він.

— Що «ну»?

— Як було?

— Не твоє діло.

Тійт засунув руки в кишені і одвернувся. Потім кілька разів пройшовся з кутка в куток і знов ступив до Аарне.

— Знаєш, ти облиш ці жарти…

— І ти теж…

— Що?

— Ти теж облиш, чоловіче добрий…

Тійт підійшов ще ближче.

— Ну?

Аарне сильно штовхнув його. Тійт відступив на кілька кроків.

— Досить… — сказав Аарне. — Чуєш… Донжуан…

Тійт стиснув кулаки. Але в цю мить з другого поверху долинули голоси, і Тійт опустив руки. Постояв трохи, а тоді мовчки пішов східцями вгору. Невдовзі й Аарне поплентався слідом за ним.

В залі він побачив, що Еда вже танцює з Тійтом. Йому хотілося плюнути. Все здавалось безглуздим. А потім стало якось легко. Він зробив великий бутерброд і з’їв його…

Звідкись появився Андо. Нудьгуючи, він тупцював біля столу.

— Іди сюди…

Андо неквапом обійшов навколо столу.

— Дякую!

— За що?

— Сам знаєш…

— Мабуть, знаю. А ти все-таки злий, — засміявся Андо і підсунув до себе вінегрет.

— Давай потанцюємо, — мовив Аарне.

— Не хочеться…

— Тоді ходімо звідси.

Вони пішли. Вони співали і сміялись. Разом їм було добре. Коли Аарне зустрівся з Едою, його знову охопило якесь незрозуміле почуття. Але воно не викликало відчаю, а тільки сум. З часом усе минеться!

НІЧ РАННЬОГО ЛІТА

Збігали дні.

До Аарне повернулася впевненість. Він вчився, стосунки з Корнелем поліпшились, у шкільній стіннівці вмістили його статтю «Рабіндранат Тагор». Він знав, що більше не любить Майю.

А Майя любила його, як і раніше, і тому збиралася поступати в художню школу.

Корнеля хвилювали майбутні екзамени, але він не показував цього.

Аарне не міг собі пояснити, чому так швидко змінилися взаємини між ним і Майєю. Він не насмілювався про це заговорити з дівчиною. Це було б жорстоко.

Дивно, що любов може минути так швидко. А півроку тому він був певен, що вона ніколи не скінчиться…

Вони йшли вздовж залізничної колії. Поля вкрилися свіжою зеленню. Час від часу мимо гуркотіли товарні поїзди.

— Ти став інший, — сказала Майя.

вернуться

10

«Deus ex machina» — «бог з машини» — латинський вислів, що означає несподівану появу якоїсь дійової особи.