Вони виступали по колу один за одним, схиливши голови, на поводу в конюхів. Один кінь був дивовижної багряно-чорної масті, і Кроуелл божився, що він фарбований. Ми придивились пильніш і визнали, що, може, й справді так. Того коня вивели вже наприкінці, саме перед тим, як пролунав сигнал сідлати. Ми знайшли його в програмі за номером на рукаві у конюха; він значився там як вороний мерин на ймення Япалак. Він мав стартувати у заїзді для коней, що ніколи не перемагали в заїздах з виграшем понад тисячу лір. Кетрін не мала сумніву, що він перефарбований. Фергюсон не могла сказати напевне. Я вважав, що кінь підозрілий. Ми погодилися закластись на нього й зібрали гуртом сто лір. У таблиці виграш на нього був визначений тридцять п'ять до одного. Кроуелл пішов робити заклад, а ми тим часом дивилися, як жокеї виписали ще коло, а тоді повернули з-під дерев на доріжку й повільним чвалом рушили до закруту, де був старт.
Ми піднялися на трибуну, щоб спостерігати перегони. Тоді в Сан-Сіро ще не було стартового бар'єра, і стартер сам вирівняв коней, що здавалися з трибуни зовсім малими, а тоді пустив їх зі старту, лунко цьвохнувши своїм довгим хлистом. Вони промчали повз нас, і вороний був на чолі, а на повороті вже йшов набагато попереду від інших. Я дивився в бінокль, як вони скачуть по той бік поля, й побачив, що жокей силкується здержати його, але не може, і коли вони повернули на останню пряму, вороний на п'ятнадцять корпусів випереджав решту коней. Перетнувши лінію фінішу, він пройшов з розгону ще майже півкола.
— Оце пощастило, — сказала Кетрін. — Ми одержимо більш як три тисячі лір. Він таки чудовий кінь.
— От тільки б не злиняв він до виплати, — зауважив Кроуелл.
— Він справді премилий коник, — сказала Кетрін. — Цікаво, чи заклався на нього містер Маєрс.
— Ну як, виграли? — гукнув я до Маєрса. Він кивнув головою.
— А я ні,— обізвалася місіс Маєрс. — Ви, діточки, на кого закладали?
— На Япалака.
— Та невже? Це ж виграли тридцять п'ять до одного!
— Нам сподобалась його масть.
— А мені ні. Якийсь він був миршавий. Та й не радили на нього закладатися.
— Виграш буде невеликий, — сказав Маєрс.
— У таблиці сказано тридцять п'ять, — заперечив я.
— Виграш буде невеликий, — повторив Маєрс. — В останню мить на нього зробили величезний заклад.
— Хто?
— Кемптон та його хлопці. Ось побачите. Не буде й двох до одного.
— То, виходить, ми не одержимо трьох тисяч лір, — сказала Кетрін. — Не перегони, а шахрайство!
— Одержимо двісті.
— Це однаково що нічого. Що нам двісті лір. Я сподівалася на три тисячі.
— Таке шахрайство, аж гидко, — докинула Фергюсон.
— А втім, — сказала Кетрін, — якби це була чесна гра, ми ніколи б на нього не заклали. Але мені дуже хотілось одержати три тисячі.
— Ходім униз, вип'ємо трохи й побачимо, що там платять, — сказав мені Кроуелл.
Ми підійшли до дошки, на якій сповіщали про виграші, і, коли пролунав дзвін до виплати, проти номера Япалака виставили 18,50. Це означало, що чистий виграш на заклад у десять лір навіть менший від самого закладу.
Ми зайшли в бар під трибуною й випили віскі з содовою. Там ми натрапили на двох знайомих італійців та Мак-Адамса, віце-консула, і вони піднялися з нами на трибуну, де сиділи дівчата. Італійці були страшенно манірні; Мак-Адамс завів розмову з Кетрін, а ми тим часом пішли вниз робити нові заклади. Біля механічного лічильника стояв містер Маєрс.
— Спитай-но в нього, на кого він закладає,— мовив я до Кроуелла.
— На кого граєте, містере Маєрс? — запитав Кроуелл. Маєрс витяг з кишені свою програмку й показав олівцем на номер п'ятий.
— Ви не проти, як і ми на нього зіграємо? — спитав Кроуелл.
— Грайте, грайте. Тільки не кажіть моїй дружині, що це я вам порадив.
— Може, вип'єте з нами? — запропонував я.
— Ні, дякую. Я взагалі не п'ю.
Ми заклали сто лір на п'ятий номер як на переможця та ще сто на місце в заїзді і знов пішли випили віскі з содовою. Я почував себе чудово, ми зустріли ще двох італійців і випили з кожним по одній, а тоді повернулися до дівчат. Ці італійці теж страшенно манірились і немовби змагалися з тими двома, що їх ми привели перше. Дуже скоро ніхто вже не міг усидіти на місці. Я віддав Кетрін квитанції.
— Який кінь?
— Не знаю. Містер Маєрс порадив.
— Ти навіть не знаєш, як його звуть?
— Ні. Можна подивитись у програмі. Здається, номер п'ятий.