Білий стенає плечима.
— Ми обидва розводили голубів. Але не простих. Завівши зв’язки в поліцейській академії, я незабаром став учасником секретного проекту, який фінансувався Міністерством оборони. Нашою метою було виростити першокласних голубів-розвідників. Я не маю на увазі традиційних поштових. Тренування першокласних голубів-зв’язківців, які переносять секретні повідомлення, вимагає багато часу і знань. Але наше завдання було значно складнішим. Ви знаєте, половина успіху голубаря залежить від того, що потрапляє в голуба через дзьоб, тобто від харчування. І отут виявилося, що, крім звичайної зернової суміші, голубам потрібно забезпечити добре збалансоване харчування із сухим часником, порошком подрібненого рожевого кварцу та деякими іншими хімічними препаратами. Всі армії світу вкладають мільярди в комп’ютерні системи сповіщення. А мені вдалося з допомогою вітчизняних хімічних лабораторій виростити голубів-камікадзе. Це були спеціальні птахи, стійкі навіть до можливих ворожих атак і збоїв електромагнітних полів, що для голубів є великою проблемою. У світі немає жодного літака або ракети, яку не можна збити. А що робити зі зграями голубів, з десятками тисяч голубів, які у точно визначений момент атакують ворога з усіх боків? Особливо, якщо голуби заражені інтелектуальною біологічною зброєю, якою, власне, і є сучасні віруси? Хоча тоді я про таке не думав. Можливо, Вода вже міркував над цим, не знаю. Я розводив голубів насамперед заради любові до тварин і спорту. Я просто хотів виростити найрозумніших голубів у світі. І я це зробив. Те, що я їх потім натреновував на виконання конкретних завдань, було для мене другорядним. Вода в ті дні був у моїй тіні. Він хворобливо копіював усі мої дії. Я слухав панк — і він слухав панк, хоча найбільше любив народну розважальну музику, особливо далматинські «клапи»[33]. Я почав розводити голубів — і він також їх розводив. Незабаром Вода збагнув, що ніколи не досягне такого успіху, як я, його сусід по кімнаті та наставник. Тоді я не розумів, як сильно він мав мене ненавидіти. Лише згодом допетрав, що й до чого. Я пам’ятаю той ранній ранок пізнього квітня. Я поїхав у Похор’є, де був голубівник. Усього за кілька днів мав їх продемонструвати перед міністерською комісією під час великого завершального випробування. У випадку успішного показу Міністерство оборони виділило б значні кошти для розвитку проекту. Насправді це, мабуть, означало б, що ми, Адаме, ніколи не зустрілися б, бо я ніколи не залишився б у югославській, а потім словенській поліції, а став би першорядним експертом і новатором біологічної зброї. І нині я би мешкав у США або Ізраїлі. Однак сцена, яку я застав того дня, 27 квітня, стала найбільшим жахіттям, що я коли-небудь бачив у своєму житті. Двісті один з моїх двохсот чотирнадцяти вихованців лежали на землі. Сцена жахливої різанини. Їхні тільця були ще теплими, деякі пташки пересмикували лапками і тріпотіли пір’ячком. Хтось знищив мій світ, моє життя, моє майбутнє. Я знав, що тільки Воді було відомо, де я тримаю голубів. Кілька разів він приїздив їх годувати замість мене. Я повернувся у студентський гуртожиток. Я хотів його вбити. Я хотів покарати його за ту кривду, яку він мені завдав. Його ліжко було порожнє. Його шафа була порожня. Він повернувся в академію лише через рік після того, як я закінчив навчання, тому ми зустрілися аж через десять років, коли він став молодим депутатом парламенту, а я — криміналістом.
— А що було далі з голубами?
— Проект визнали невдалим і закрили. Дослідницьку групу розформували. Та я більше й не хотів займатися розведенням птахів. Після такого удару! Я був занадто молодий, щоби просто так закрити очі на все і жити далі. Крім того, так і лишилося таємницею запитання, куди поділося тринадцять голубів. Вони втекли? Чи він їх убив деінде? Або, і це мені здається найбільш вірогідним, він продовжив розмножувати птахів, і зараз тримає напоготові, щоб використати для власних цілей?
— Ви усвідомлюєте, що ваші припущення дуже серйозні, недоведені й можуть мати наслідки? Варто було б взяти самовідвід і передати слідство в цій справі комусь іншому, адже Ви не можете діяти неупереджено, — каже Білий.
— Авжеж, авжеж! — інспектор Маус так голосно регоче, що холом йде луна, а його асистент Ґрос на протилежному кінці, чуючи сміх начальника, без будь-якої причини починає силувано посміхатися й собі.
33
Клапа (хорв.