— Адаме, Ви справді вірите, що існує таке поняття, як неупередженість? У країні, де два мільйони жертв, які водночас є і катами, та катів, які часто самі є найбільшими жертвами? Я Вас прошу! Наша єдина можливість вижити як суспільство — бути упередженими, без вагань і роздумів. Ось так. Я мушу йти. Ми з хлопцями будемо дезінфікувати «Off». Не забудьте ж про свою обіцянку! Нікому ні слова, ми зрозуміли один одного?
У дверях Маус перетинається з Розою Портеро, знімає капелюха на знак привітання. Роза несе пластиковий пакет. Вона і Білий піднімаються в її номер на другому поверсі. Вікно відчинене, у приміщенні безлад, хтось обшукував шухляди та її валізу. Роза викладає на стіл дволітрову пляшку кока-коли, чоколіно[34] і бритви. Білий нервово бере з таці банан і їсть. Далі поглинає два інші.
— Що сталося? Що хотів Маус?
— Не хвилюйся, він нічого не знає і ні про що не здогадується. Вода — його ворог і, що б не трапилося, Маус поверне так, аби звинуватити мера. І що більше всього станеться, тим краще для Мауса, — пояснює Білий з напханим бананами ротом.
— Хто був у моєму номері? — питає Роза, розглядаючи свої речі. Її погляд зупиняється на мокрому сліді, який веде від вхідних дверей до підвіконня.
— Маусові мисливці за голубами.
— Вони в тебе також були?
— Так, витягували речі та кропили. Я сподіваюся, що Маусова отрута не дуже шкідлива, та все ж не ризикуватиму. Піду на рецепцію і попрошу, щоб мене переселили в інший номер.
Роза схвально киває головою.
— Я виходила до міста. Скринька Кирилова не йде мені з голови. Ніби й чисте ошуканство, але якщо в ній заховано якийсь таємний натяк, щось корисне, це би нас врятувало.
— Я вже дивився, але нічого не виявив, — каже Білий, відчиняючи двері.
— Я піду з тобою і, поки ти будеш на рецепції, ще раз її огляну.
Роза роздивляється скриньку. Як і попереднього вечора, спочатку уважно вивчає кожну із семи фігурок. Ліворуч від порожніх ясел стоїть пластикова фігурка святого Матвія з ручкою та книгою, поруч з ним — святий Павло з мечем. Обидві фігурки очевидно стосуються Тайної вечері, бо вони трохи зігнуті, ніби посаджені за довгий стіл. Біля святого Павла стоїть Балтазар, один із трьох царів — отой, темношкірий. Між ними пасуться вагітна свиноматка і кріт. Обидві фігурки тварин видаються великими порівняно з фігурками людей. За цієї групою приклеєна маленька чарочка. Праворуч від порожніх ясел у товсті шари жовтуватого клею занурені Ісусів батько Йосип і крокодил, що грає на флейті Пана. Поруч із ними — дещо більша леґо-фігурка працівника зоопарку з написом «ЗOO» на сорочці, а також святий Петро з традиційною парою ключів у руці, але з прикріпленими крилами, взятими, мабуть, у якоїсь іншої фігурки. У моху неподалік цієї групи — прозора скляна кулька з червоними листочками всередині та шматок круглого скла, приклеєний так високо до стовбура одного з дерев, що відразу ж вирізняється з-поміж інших фігур та предметів, що прикріплені до моху. Роза нахиляється дуже низько. Тепер круглий шматок здається прозорим оком, воно ніби наглядає за всією композицію, на яку дивиться ще й друге око — комета.
Війна і мир
Перед готелем Білого штовхає клоун своїм черевом, що схожий на бочку. Він біжить і, регочучи, жбурляє пляшку, що розбивається об стіну. Кілька секунд клоун і Білий дивляться один на одного, а тоді клоун знову регоче. У наступний момент з його рота у брудний сніг вибризкує коричнева рідина, а вслід за нею, на той же сніг, завалюється й сам клоун, у своїх величезних черевиках і смугастих підколінках. Поруч злітає кілька голубів, які клювали щось на землі. Якийсь час Білий не розуміє, що робити. Напевно, варто було би п’яницю чимшвидше підняти і перетягнути кудись у тепло, але в цей момент з’являються ще два клоуни з подібними бочками замість животів. Після невдалої спроби реанімації, що складається з ляпасів та криків на вухо, вони підхоплюють клоуна, свого омертвілого супутника, під пахви і тягнуть вулицею.
Карнавальний вівторок, та, попри це, крім трьох клоунів, інших ряджених Білий не зустрічає. Тільки кілька втомлених дітей у ковбойських костюмах, яких матері роздратовано тягнуть за руки. Соборний дзвін саме відбиває п’ятнадцять хвилин на третю. Білий уже здалеку помічає, що новий неоновий напис над колишнім приміщенням Мариборського архієпископства на Сломшковській площі прикріплений стаціонарно. Хоча все ще не світиться, та, напевно, засяє, коли туманне пообіддя перетвориться на похмурий зимовий вечір. На щастя, вже не сніжить. На площі Білого зупиняє робітник у блакитному комбінезоні і скеровує його в іншому напрямку. Кран саме переміщає вивіску «КСЄ». Крики робітників. Начальник, що кляне все і всіх, доки трійця прокладає електричну проводку між знятим бруком. Білий вихоплює розмову двох робітників, які, опершись на лопати, спостерігають, як над головами їхніх колег загрозливо коливається велика дерев’яна підставка для надувної кулі.
34