Білому здається, що він відірваний від свого тіла, відокремлюється від нього. Відчуває ясність і спокій. Бачить, як тіло безпомічно чинить опір, тремтить, ковтає воду, намагається врятуватися.
Білий дивиться на своє тіло ніби звідкись зверху, заглядає Воді через плече, йому байдуже, ніби це не він тоне перед власними очима. Вода знову тягне за шнур. Вода знову шумить. Білий спостерігає, як його тіло поступово здається. Розпізнає биття серця, яке поволі затихає. Бурління кривавої води, яка його накриває. Адам намагається зберегти спокій, зберегти останні сили, чекати доти, доки тіло залишатиметься при свідомості. Він дивиться, очі тіла повільно заплющуються, руки стають безвольними.
Раптом лещата Води послаблюються.
Тіло в один мент затягує Білого назад у себе, приліплює назад до повсюдного болю. Білий висмикує голову з унітазу, хрипить, глибоко вдихає.
Через хвилину, коли він трохи прийшов до тями, бачить, що Вода стоїть на колінах біля раковини. Очі витріщені, рот широко роззявлений від болю. За ним стоїть Роза Портеро і стискає йому шию.
— Bilyi, ist alles in Ordnung?[40] — запитує Роза.
Білий киває головою, відкашлюється.
— Слухай, Вода, ми не журналісти і не поліція. Все набагато гірше. І ще гірше буде для тебе, якщо не захочеш співпрацювати, розумієш? — каже Білий.
Вода стогне від болю і ствердно махає головою.
— Поклади руки на підлогу і повільно лягай сюди, — каже Білий.
Вода лягає на живіт, Роза продовжує міцно тримати його за шию.
— Розкажи нам про Кальварію, — каже Білий.
— Кальварію? Шо вам треба? — стогне Вода.
Білий дає Розі знак. Роза сильно стискає Воду. Білий стає на один із пальців Води підбором черевика. Вода знову стогне.
— Розкажи нам, навіщо будувати очисну систему під Кальварією.
— Через мої сни, — стогне Вода.
— Які сни? — питає Білий.
— Мені снилася Кальварія. У сні був гарний сонячний день. Потім раптом упала ніч. Всюди птахи, мільйони птахів. Літали, мов божевільні. Потім приземлився літак. Такий величезний. З нього шось звисало, якісь довгі труби. Я думав, шо він впаде на Марибор, але ні. Він на волосину промахнувся і, замість врізатися в місто, влупився в Кальварію. Там він вибухнув так, шо аж рознеслася гора, і з Кальварії ринуло лайно, купа лайна, справжнє цунамі лайна, і затопило місто. Коли я прокинувся, то знав, шо повинен врятувати місто. Маю там поставити очисну споруду, в’їжджаєте? Я все перевірив, куля все підтвердила. Шо ті екологи знають про те, шо робиться під землею? Зараз і так все стоїть, бабок нема, а лайно тече в Драву. Я хочу врятувати місто, в’їжджаєте?
Білий обмінюється поглядами з Розою, робить кивок. Адам рукою затуляє рот мерові і знову стає йому на палець. Вода приглушено кричить.
— Не бреши.
— Шо ти знаєш про правду, йолопе? Думаєш, людям треба правда? Думаєш, газетам треба правда? Та вам потрібна тільки гарніша, більш стерпна брехня, — хрипить Вода. — Люди не знають, шо таке правда. Знають тварини. Я це бачу після полювання, коли проходжу повз поскладані в ряд тіла тварин. От це — правда. Коли я наприкінці кроплю тварин їхньою власною кров’ю. У таких ритуалах ховається істина. Не в газетах. Шо вам взагалі треба від мене?
— Розкажи нам про членів «Великого Орка».
— Ви нас ніколи не знайдете.
Білий знову затикає Воді рота, тисне на наступний палець. Вода корчиться від болю.
— Ґрам, — стогне Вода, коли Білий забирає руку з його рота. — Само Ґрам.
— Про нього ми знаємо, знаємо про Свинка, Дорфлера і Фаркаша.
— Та то всі, більше нема.
Білий роздушує Воді третій палець.
— Магда, Ковач, Ґрін, я і Махер.
— Махер? — запитує Білий. — Який Махер?
— Янез Махер, бос будівельної фірми, яка будувала «Маркс», будує і під Кальварією.
— Хто ще?
— Я більше нікого не знаю, клянуся.
Білий наступає на великий палець Води. Знову приглушений крик.
— Хто ще?
— Я більше не знаю, питайте в зірок, дебіли дебільні.
З коридору долинають кроки. Роза зачиняє двері кабінки. Білий бере Воду за голову, затуляє рота. Чути, як дзюрчить сеча. Довгий, безкінечно довгий струмінь. При цьому відвідувач випускає гази. Знову кроки у коридорі.
— У яких зірок? — люто сичить Білий і забирає руку з рота.
— Ну, в зірок, ви хіба ніколи не питаєте в зірок, шо буде в майбутньому? Минуле принесло нам тільки лайно. Довкола самі мертвяки. Де б ви в Мариборі не копнули лопатою, всюди із землі на вас буде дивитися череп. І шо з тим робити? Шо мені з трупів? Мертві — то малий бізнес. Мертві нічого не потребують. Хіба витрат. А ми підштовхуємо живих тратити гроші, навіть на мертвих.