Головний Отаман Військ У. Н. Р.
С. Петлюра.
Ставка, 15. 2. 22. Ч. 241".
Видко, дату з місяця лютого Головний Отаман пересунув навмисне, бо писав документ 20. 8. 22. р. Обидва ці документи я пізніше сфотографував.
Отже перед нами стоять альтернативи величезної ваги.
— І я не вірив у загальне повстання в Україні. Кінноти назбиралося б у нас 500–600 шабель. Повстанча організація „пасивних" націоналістів-самостійників має на цілому Поділлі до 5000 своїх людей. Кулеметів і крісів є на 8-10 тисяч. Гармат не маємо, та їх можна було б здобути від червоних. Виходить, що Поділля ще виконало б своє завдання, а що буде на Київщині, Херсонщині, Волині, Катеринославщині? Там все придушене, активні одиниці винищені. Щоб підняти повстанчий рух, треба було б більше інтелігентних військових сил, а начальники організацій були з малим військовим знанням і без доброго боєвого досвіду. Вони доведуть до зриву хутко, але ще хутчій розчаруються. Питання, чи всі ще, які є в організаціях, підуть на сліпо. Будуть такі, що не захочуть кидатися з мотикою на сонце. Хитрий „хахол" придивиться, поміркує й коли побачить, що наша бере, тоді й він не скаже: „Моя хата з краю", і не сидітиме з заложеними руками. Селянська маса не здисциплінована, не зогарнізована та ласа щось захопити, а після большевиків кемае вже й що. А тут і осінь за плечима: не легко зрушити з місця реально думаючого селянина.
Щоби повстання вдалося, треба мати своїх людей серед большевицького війська, в їх адміністрації і т. д., а я маю лише декількох таких. Є там противники совітської влади і вороги комунізму, але це переважно москалі, які український „сепаратизм" і „шовінізм" ненавидять бодай так само, як і комунізм. Отже, коли немає надій на які не-будь осяти, чи оплатиться жертвувати рештками найкращих людей, які ще залишились?
Це питання подаю під розвагу старшин. Їх думки подібні до моїх; навіть фанатик Кохан не вірить в успіх широкого повстанчого зриву, на який треба би ще виждати. Насувається друге питання: що нам робити? Чи зимувати третю зиму? Добре, може перезимуємо з боями, небезпеками, але нерви людей таки не витримають. Вже помітне заломання тяга до „амнесгії". Прийде весна і знову „після цієї та ще цієї"'… і так в безконечність, бо й Головний Отаман сказав це ясно, що інтервенції з Заходу не можна надіятись…
В моїй душі не було заломання; силою волі я переніс би ще стільки лиха, як маю за собою. Та розум каже дивитися реально. Бачу, що мої старшини мають підірвані нерви. Сотник Погиба не такий, як бувало, і підполк. Коноплянко і сотн. Ковбасюк виснажені докраю. Побачимо потім, що буде, а поки ще літо, треба воювати з червоними далі.
Сотник Голюк каже, що в районі стації Комарівці був курієр від ген. Тютюнника. Він їздив до Києва зі звітом до Всеукраїнського Повстанкому, тепер повернувся, і їде до Одеси. В нашій мові він називався „Кривий", бо шкандибав на одну ногу. Кривий мав бачитися зі мною за 3–4 дні, як повернеться з Одеси. Таксамо сот. Карабчевський бачився з Кривим і говорив з ним під якоюсь копицею сіна. Кривий шукав за мною і здибав відділ от. Хмари. Обидва старшини висловлювалися про Кривого добре. Голюк, здається, навіть бачився з Кривим торік у Львові. Цей факт спонукав мене брати поважно мою зустріч з Кривим. В 1921. р., через провокатора, попередній склад Всеукраїнського Повстанчого Комітету був викритий, виарештований щось наполовину і з ним разом большевики розстріляли понад 600 осіб. Судив їх жид Лівшиц — той самий, який засудив 359 козаків і старшин під Базаром. В цім році безумовно мусів утворитись другий Всеукраїнський Провід Повстанчим Рухом. Нарід, не сміє і не може ніколи погодитись з большевицьким наїзником. Одні гинуть з руки ката, другі стають їм на зміну.
Мене дуже цікавила зустріч з Кривим. Може від неї буде залежати наша дальша діяльність, бо ми вже стоїмо перед її вирішенням та хвилево є на роздоріжжі. Я знаю, що тепер думає Головний Отаман. Цікаво знати, що робить і що далі думає робити Повстанчий Центр, до якого я ставлюся з повною льояльністю і карністю. Коли б такого Центру в Україні не було, то його треба було б видумати. Місцевий кермуючий осередок, який виріс із матірного пня народу, має багато більше значіння, ніж еміграційний уряд, що є за кордоном і є тільки тим морально-пролаґандивним і традиційним чинником.
Зі мною шукали контакту сотки нібито „представників" від отаманів, повстанкомів, урядів, але ми мали тактику з перших слів здемаскуватй провокаторів. Мене насторожило до Кривого те, що він був у Львові і бачився з ген. Тютюнникам. Отаман Тютюнник напевно мав розмову з Кривим у таких обставинах, що про неї могли знати агенти ГНУ.