Ранком, 2. вересня ми підїздили до історичного Збруча з піснею:
„У неділю ранню, ще не сходить сонце,
Подивися, мила, в середнє віконце,
Козак відїжджае в поле воювати,
Тебе залишає в дома горювати….
Бувай же здорова, люба Україно,
Заплаче за мною молода дівчина…"
Гранична сторожа преспокійно вмивалася. Дивилась на нас, як барани на нові ворота. Але не довго. Ось дві наші чоти, по 20 душ козаків, поїхали вверх і вниз Збруча та висікла прикордонників на відтинку яких 10 км.
За нами посувалася ціла 1 дивізія кінноти.
Отаман Хмара знав брід нижче Гусятина, туди ми й пустилися на другий беріг…
Кінець II частини