* * *
А по всьому тому почався кошмар, в якому не можна було вирізнити окремих моментів.
Ігор опинився на фінляндському фронті у білому пеклі, яке не піддавалося ніяким описам. Все, що собі з нього запам’ятав, була макабрична[62] каша зі снігу, морозу, болота й гураганного вогню.
З перших же днів обморозив лице, руку й ноги, а на додаток, пролежавши вісімнадцять годин без перерви у льодовій воді, захопив ревматизм. Але що більша половина вояцтва була, як не в гіршому, то і не в ліпшому стані, то перестуда, ревматизм і обмороження, за вийнятком цілком безнадійних випадків, не приймалися лікарями до уваги.
З болями в костях, зі струпами на відморожених місцях і підвищеною температурою Ігор то сидів над мапами, то, коли ситуація загострювалася, брав у руки автомат і бився попліч з рядовими вояками.
На фронті панував жах і хаос. Всі плани йшли шкереберть, мапи, що їх розроблялося з такою точністю, показувалися на кожному кроці безглуздою мазаниною, що плутала і ускладнювала положення на терені, кожний метр якого доводилося платити кров’ю десятків жертв. А врешті їхня частина цілковито стратила орієнтацію, й Ігоря разом з двома іншими вояками вислали на розвідку.
Це була Дантейська[63] ніч! Вітер збивав непроглядну сніжну куряву, мороз перехоплював віддих, а їх троє борсалося по пояс у снігу, переходячи якусь галявину, де під ногами був не ґрунт, лиш рідке тісто.
У той день Ігор почував себе особливо погано, і тепер лишень силою волі тримався при розсудку. Але сила покидала його з кожним кроком, а в очах все частіше розливався червоний морок.
Перелізши з надлюдськими зусиллями багнистий терен, усі троє попали під шалений вогонь противника, який не дозволяв навіть підвести голови. Ігор припав палаючим чолом до холодного снігу, і йому враз стало так добре, так мило, що він заснув, А, коли прокинувся, був уже в лазареті.
Що з ним діялося перед тим — не міг пояснити, і попав у підозріння в зраді. З його власних відповідей виросло ґрунтовне обвинувачення, що його і сам він не міг би збити: по-перше, розвідка пішла не в тому напрямі, куди її вислано; по-друге, Ігор намагався весь час віддалитися від своїх товаришів; по-третє, коли товариші, знайшли його і почали намовляти вернутися назад, він казав, що більше не повернеться, бо йому тут ліпше.
Дивно, але ніхто не цікавився вояками, коли вони замерзали, виснажувалися від браку теплої їжі й гинули тисячами під ворожим вогнем. Ніхто не подумав над тим, щоб зберегти їхнє життя, ніхто не приділяв їм ніякої уваги. Але ось на те, щоб обвинуватити когось, щоб заплутати і потопити — о, тут праця йшла повною парою! Тут проявлялася величезна заінтересованість, докладність і дрібничкова педантерія[64], посунена до безглуздя.
Справа з Ігорем затягалася і заплутувалася до безконечности. Замість лікувати, його тягали по допитах, перевозили з одного місця на друге, поручали все новим слідчим, які починали від початку. Обвинувачення росло і розпухало, а поруч з тим пухли його ноги і вся нижня половина тіла через хворобу нирок і серця, ропіли[65] рани відмороження, мучили жахливі болі в костях. Всі місця, куди його возили, називалися лазаретами, але по суті це були табори з суворим режимом. Їхніх обивателів, правда, до роботи не примушували, оскільки вони всі були важко хворі, але й не лікували, і люди гинули тисячами.
Одинокий лист, що його одержав Ігор від Марусі, прийшов з великим запізненням, саме напередодні пам’ятної розвідки, а по тому взагалі всякі зв’язки увірвалися, і, оскільки Ігоря тримали в ізоляції, шкода було думати про їхнє наладнання. Сліпа і непереможна сила, що встряла поміж ними, розсувала все далі боки свого клину, з кожним днем поглиблюючи прірву розлуки.
Згодом Ігор взагалі утратив віру в те, що десь може існувати Маруся, Танічка, тітка Уляна, стара хата на передмісті — взагалі щось інше від твердих прич[66], бруду, вошей, голоду, допитів і страшних болів, що розсаджували кости. Він стратив рахубу[67] дням, тижням і місяцям, не цікавився місцями свого перебування і вже навіть морально не страждав — лежав колодою і догоряв.
Аж раптом з невияснених причин життя змінилося. Його перевезли під Москву, примістили у взірцевій лікарні й заходилися рятувати з сотнями таких же, як він.
По кількох тижнях почали йому вертатися сили, а разом з ними зросло бажання боротися за своє життя. Він став писати скарги, домагаючись перегляду справи, і не пропускав ніякої нагоди повторювати їх усно перед всяким начальством, яке лишень з’являлося в лікарні.
62
Макабричний — жахливий, моторошний, похмурий, той, що викликає почуття страху, або пов'язаний зі смертю. Це слово походить від французького "macabre", що означає «танець смерті», і часто вживається для опису творів мистецтва, які мають атмосферу смерті, жаху та загадковості.
63
Дантейська — тобто пекельна. Прикметник «Дантейська» походить від ім’я італійського поета доби раннього Ренесансу Данте Аліґ’єрі, котрий у своїй епічній поемі «Божественна комедія» описав пекло.