Кріпкенький, невисокий, дуже проворний і завжди веселий, Левко відзначався рівночасно страшною глупотою, яка так і промінювала з його карих очей. Він ніяк не міг запам’ятати приписаних виразів, якими треба було відповідати начальству і постійно гаркав, вибалушуючи очі: «Так точно, служу радянському союзу!» Але при тому ставив голосом усякі знаки, і з того «служу радянському союзу!» виходили веселі речі.
Перший раз Березовський побачив Левка саме тоді, коли його «розпікав» командир чоти[74].
— Боєць Струк,:— кричав командир, — ти знову брудний, як свиня!
Струк витягнувся на струнко, приложив руки до швів, вибалучив очі й гаркнув:
— Так точно, брудний, як свиня: служу радянському союзу!
— Що, в тебе мила нема?
— Так точно, нема мила: служу радянському союзу!
Молоденький командир не міг стриматися і почав сміятися:
— Ти, боєць Струк, безнадійний дурак!
— Так точно, товариш командир, безнадійний дурак: служу радянському союзу.
Березовський чуйним вухом вловив бездну тонкої іронії в позірно дурних відповідях вояка і зацікавився ним. А що саме тоді його ординарець мав відходити, він попросив дати собі Струка. Спочатку його відмовляли, запевняючи, що Струк — цілковитий кретин і не може бути ординарцем. Але Березовський таки настояв на своєму. Одні співчували Струкові, уявляючи собі його долю в руках «скаженого майора», другі, навпаки, співчували «скаженому майорові», що брав собі до послуг «безнадійного дурака», а одні й другі разом сподівалися усяких сенсацій. Та сподіванки завели: майор ніколи не скаржився на ординарця, ординарець був дуже вдоволений майором, і вони собою створили взірцеву, пару гарячого пана і пришелепкуватого слуги.
А в дійсності зовсім так не було. Березовський з першого погляду розкусив, що представляє собою Струк, і не помилився.
— Ти ж що дурака валяєш?! — гримнув він з перших слів, коли Струк з’явився до нього, мельдуючи[75] своє прибуття на «посаду».
Струк ледве-ледве скосив у бік майора свої лукаві очі зробив майже непомітний рух круглими плечима і мотнув головою, мовляв: а ти не знаєш, чому?
— Служу радянському союзу... — скінчив пояснення вголос.
— І мені також будеш так служити? — спитав Березовський, пронизуючи його проникливими очима.
— Буду старатися, товаришу майор! — відповів Левко трохи інакшим голосом, і в очах його блиснуло щось ніби приязнь.
— А чому ти так відповідаєш, як солдат царської армії? — приступив близько майор і заглянув йому в очі.
— Так точно, як солдат царської армії: служу радянському союзу! — на цей раз не окриваючи ні злоби, ні іронії, відпалив Струк.
— Знаєш, що? — прийшов до висновку Березовський. — Ти — справжній Швейк. Чув про такого?
— Так точно, товаришу майор, справжній Швейк: служу радянському союзу!
Березовський був вдоволений.
— Ну, як так, то бути тобі віднині Швейком...
— Єсть, товаришу майор, бути Швейком! — козирнув Левко й усміхнувся.
Він був вимріяним ординарцем: пунктуальним, відданим, дискретним і розсудливим, а на додаток і добрим шофером. Родини не мав ніякої («Не маю ні батька, ні матері — служу радянському союзу!» — сказав) і прив’язався до свого зверхника щиро. Був йому слугою й опікуном одночасно та не раз своїми хитрощами вибавляв Березовського з халепи. Вивчив добре вдачу «скаженого майора» і, коли майор приходив додому напідпитку, передбачливо ховав кудись усі люстра від великого до малого.
Зі свого боку Березовський також полюбив Швейка, звик до нього, і часто, замість іти до клубу, «репіжив», як казав Левко, зі своїм ординарцем у підкидного дурня геть аж за північ. Швейк, як Швейк, шахрував, де лишень можна було і не можна, бив козирних королів і дам звичайними шістками, відкидав непомітно непотрібні карти, постійно набирав з колоди більше, ніж йому належалося, і Березовський, ясна річ, майже кожного разу програвав. Тому гра, як правило, бувала весела, напружена і навіть азартна.
— Ти куди сімку пхаєш, Швейку?! — кричав майор. — Де ж ту є сімка?..
— А-а, нема? — найдурнішим виглядом дивувався Швейк. — То я помилився, товаришу майор...
Забирав сімку і підпихав дев’ятку, а Березовський бив дев’ятку, або забирав усі карти, не зауваживши, що й дев’ятка була «незаконна».
Інколи у руках Швейка з’являлися відбиті вже карти, інколи при остаточній розгрі у Березовського лишалася одна, і тоді починалися суперечки, чи «дурень» законний, чи ні.
— Ти жулік, Швейк! — робив страшні очі Березовський.
— Служу радянському союзу! — виструнчився ординарець. — А ви, товаришу, з жуліками в карти не сідайте...