Так, так, він може тепер не любити Марії, він може погорджувати нею, чи ненавидіти її, але він завжди відчуватиме спустошення, яке вона вчинила в його душі. І вона завжди стоятиме перед його очима, хоч і небажана, і стало кидатиме тінь на частину його думок і його почувань — його життя.
І вона стояла. Стояла тоді, коли мріяв про своє життя на фермі з Танічкою, стояла підчас переслухань, стояла навіть тоді, коли кидався з кулаками на своїх бувших колег по військовій частині та на комісії, які приїжджали умовляти його до повороту «на родіну».
Але скінчилося, йому признали право азилю[79], видали документи, і він, вийшовши на волю, відразу зустрівся з Левком, який вийшов раніше, але не відходив цілими днями від брами поліційної станиці.
Колишній майор і ординарець зустрілася. Левко мав незабаром виїхати до Канади, де були його батьки, а в Березовського була своя дорога.
* * *
В сухе й вітряне маєве пополудні колишній майор наближався до брами табору N...
Не йшов, а мчав у хмарах білої куряви, що її збивав на дорозі вітер і змішував з чадом його думок. Був схвильований ще більше, ніж тоді, коли в супроводі Федорки переступав поріг селянської хати, і тоді, коли шкутильгав на милицях до знайомого передмістя.
Ні місцевість, ні сам табір, що знаходився в колишніх касарнях[80] далеко за містечком, не відповідали Ігоревим попереднім уявленням, і це його чомусь розчаровувало, навіть пригнічувало. Рівно ж і слова, які собі обдумав наперед, в цих умовинах видавалися чудними і недоречними. І віддаль, яка скорочувалася з кожним кроком між ним і табором, тепер показувалася недостатньою для того, щоб придумати щось нове, і приготовитися до моменту, чи не найважливішого і не найбільше потрясаючого в цілому його житті: адже за кілька хвилин він стане, мов воскреслий з мертвих, перед своєю, можна сказати, небаченою і тому ще більше любленою дитиною і тією жінкою, яку колись звав своєю!..
Але він ішов назустріч з цим моментом рівним кроком, і напевне ніхто чужий, дивлячись на нього збоку, не помітив би нічого особливого, крім звичайного чоловіка, який кудись спішив.
А Ігореві крізь туман напнятих до скрайньої межі почувань все двоїлося в очах, і горло паралізували сухі спазми. У нього тремтів кожен нерв, а серце враз наїжившись ледяними колючками, за кожним ударом викликало гострий біль і гострий холод.
Брама. Звичайна велика брама, ще й відкрита навстіж — заходь! Але з неї назустріч Березовському вирвалося санітарне авто, різко й пронизливо загрубіло і помчало стрілою вперед, збивши спільними з вітром зусиллями подвійно густі хмари білої куряви.
Хоронячись перед порохами, Ігор мусів відвернутися, замружитися і затамувати віддих, а, коли по добрій хвилині відкрив очі, побачив перед собою натовп, що мовчки дивився вслід тікаючому автові, і сивовусого дядька в картузі, чоботях і короткій свитині (от ніби живцем перенесений у цей далекий край господар з підміського українського села з-перед п’ятдесят років), який замикав браму, журливо похитуючи головою.
Цей незначний випадок чорною рискою перерізав, утяв думку й почування Березовського, так що він вимовив давно приготовану фразу скоріше, ніж ще раз усвідомив собі її зміст:
— Хто мені покаже, де живе Марія Лукіянчук?
— У третьому бльоці, — відповів сивоусий дядько, моцуючись коло брами. — Тільки ж там тепер нікого нема...
— Нема?!
— Та нема, — потвердив дядько, по-хазяйськи відкидаючи ногою камінці, що зупиняли його заходи з брамою. — Пані Марія виїхала у своїх справах, а Тетянку оце до лікарні забрали. Кімната замкнена.
Ігореві потемніло в очах.
— То це її?.. — не скінчив питання.
— Та її ж. Знали, може?.. Усе відкладали, відкладали, аж тепер прикрутило дівчину — далі нікуди. Думали, що Богу духа віддасть. Лікар сказав, що операція потрібна без проволоки, та й то, хто знає, що з того буде. І матері, як на гріх, нема. Оце вдарили телеграму щоб приїжджала. А... ви ж звідки?
— Де лікарня? — спитав замість відповіді Ігор й сам відчув, що його голос звучить дуже дивно, а ноги, помимо найбільших зусиль, дрібно тремтять у колінах.
Дядько помітно здивувався й підозріло зиркнув на гостя.
— Лікарня? Та її повезли до X... У нас тут такої операції не зроблять.
Ігор безсило ворушив помертвілими устами, марно намагаючись щось спитати. А питань насунула така тьма, що від них і в голові і в грудях зробилося тісно.
79
Азиль — прихисток; місце, де не можна переслідувати політичних супротивників; право захисту в іноземній державі.