Уста її скривилися, а з очей раптом викотилися дві великі сльозини і покотилися по щоках вниз.
Березовський поволі встав і розбитою старечою ходою підійшов до шафи. Витягнув з флакона китичку білих фіалок і втиснув її в руки здивованої жінки.
— Ось, — промовив тихо, — твої фіалки. Ти дала мені їх при першій зустрічі, а я тобі звертаю їх при прощанні. Не такі свіжі, як були твої, але за двадцять один рік мали право постарітися, правда?.. Чому дивишся так чудно, Марусю?.. Думаєш, що знову пишні слова?.. Ні, на цей раз щось більше, як слова... На цей раз — символ. Кажуть, що білий колір — символ розлуки... Візьми ж свої білі квіти назад і забудь про все, що було... Забудь, Марусю — це моє щире і одиноке прохання...
Вона раптом заридала і припала йому до грудей. Але він рішучо віддалив її від себе:
— Ви спішилися, пані Лукіянчук, Вам треба йти...
— Ігорю, — хлипала, — бідний, нещасний Ігорю, що ти задумав? Що хочеш робити?
— Не знаю сам... — відповів бадьорішим голосом і силувано усміхнувся. — Коли б мені вдалося пробитися назад, спробував би ще відшукати загубленого Духа там, де задля Нього приносять себе в жертву такі, як Євген, як ВАШ ЧОЛОВІК і БАТЬКО ВАШОЇ ДИТИНИ, пані Лукіянчук...
В сльозах, які стояли в очах Марусі, нараз розцвіли веселки, а в темній глибині зіниць зродився вираз жалю і розкаяння.
— Ігорю...
— Не говоріть, не говоріть!.. — перебив її Березовський. — Не треба слів — я розумію...
Шанобливо поцілував їй руку, взяв твердо за лікоть і, підвівши до порога, з глибоким уклоном відчинив перед нею двері...
1957-1958 рік.
Бразилія.
Від видавництва
В одному із своїх листів до Видавництва «Гомін України» Ольга Май між іншим писала:
«... В 1947 р. прибула до Бразілії і щойно тут почала присвячувати більше уваги писанню. Виданням споминів: "З часів Єжовщини" окремою книжкою (Мюнхен, "Українське Видавництво", 1954), починається моя справжня письменницька діяльність. За цією книжкою йде тритомова повість "Бог вогню" і "Чудасій". Під різними скороченнями і псевдонімами друкуються в кількох видавництвах ("Свобода", колись "Український Самостійник", а тепер "Шлях Перемоги", "Наше Життя", "Мітла" і "Гомін України").
Якщо говорити про мою амбіцію, то я не так пишаюся тим що написала, як тим, що писала і пишу в обставинах в яких ледве, чи писала б інша людина, особливо мати і господиня дому».
Від 1956 року, коли цього листа було писано, появилися друком ось такі більші праці Ольги Мак:
Повість «Чудасій» 1956 р. (одержала літературну нагороду Чікаґо).
Роман «Жаїра» І том — 1957 р.
Роман «Жаїра» II том — 1958 р.
Роман «Проти переконань» — 1959 р.
Короткі новелі, нариси, статті і т. д. появляються постійно в різних газетах, журналах і альманахах.
Таким чином з появою друком «Проти переконань» завершено п’ятирічний період часу плодовитої письменницької діяльности Ольги Мак.
Майже дві книжки кожного року, це неабиякий успіх.
Літературно-мистецьку вартість творів Ольги Мак критика оцінила дуже позитивно.
Якщо йдеться про сюжетне полотно творчости письменниці, то воно дуже широке і з появою кожного нового твору авторка щораз сильніше і гостріше та сміливіше підходить до розв’язання різних важливих людських проблем.
В «З часів Єжовщини» авторка менше переповідає і деталізує факти, натомість скупчує увагу на пізнання моментів психологічного порядку того часу.
Тритомовою пригодницькою повістю «Бог вогню», що її читає молодь і старші, авторка, як це підкреслила критика, справді заповнила в значній мірі велику прогалину в літературі для нашої молоді.
Проблема орієнтації на власні сили і потреба активної визвольної дії стає центральною ідеєю повісті «Чудасій», особливо в питанні усунення з України московської «мамаші».
В романі «Жаїра» читач переживає трагедію індійського народу[87], який не зумів піднятися на потрібну височину в слушний час і мусів понести поразку з усіма її страхітливими наслідками.
В романі «Проти переконань», що оце даємо до рук наших читачів авторка літературно-мистецькими засобами розглядає стільки різних найпекучіших питань нашої доби і ставить їх у такому яскравому насвітленні, що ледве, чи хто досі в нашій літературі мав відвагу в тій формі ці проблеми розглядати.
Наприклад, широка дискусія на тему філософії, релігії, традицій, побуту, материнства і т. д., що ведеться між дієвими особами роману, може в декого, хто не вглиблюється в проблему, викликати певні застереження.