Похилене до заходу сонце цікаво зазирало у вікно й перешкоджало. Воно розливалося малиновим вогнем по обрусі й паперах, скакало від скляного каламаря на темноволосу голівку дівчини, лоскотало її вухо й щоку, вилазило на саму маківку і звідтам зісковзувало по чистенькій доріжці переділу аж на кінчик носа, примушуючи Ігоря весь час посміхатися: така мила і втішна була ця міщаночка! Справді, не могла бути сама собою, коли зачепила його на цвинтарі, або тоді на вулиці, коли так неестетично підкидала голову вгору й різко реготала. Можна навіть повірити, що діяла «під нашептами нечистого» — сили, чужої її скромній і соромливій натурі. Але ось, коли вона зворушливо червоніє по самі вушка, дивується, чи пильно виводить у зошиті свої кругленькі каракулі — це справжня Маруся.
Березовський диктував дівчині єретичні з погляду комуністичної ідеології дані й факти про «класово-вихолощену», «ворожу», «буржуазну» і «неіснуючу психологію взагалі», а сам дивився на неї й думав. Думав над тим, що бачить перед собою певний уламочок цілком непомітної з першого нагляду трагедії. Якесь таке ялове вдалося українське міщанство, що вже впродовж довгих років не видає з себе нічого значнішого. Куди плідніше українське селянство: не згадуючи вже геніїв типу Шевченка і Франка, з його середовища й інтелігенція виходить якась здоровіша, вартісніша. А з міщанства — ні. Або звегетує[6] ціле своє життя на глухому передмісті, так і не довідавшись, «хто воно» й «чийого батька дитина», або, що ще гірше, нахапавшись по школах усякого дурману вроді «марксо-ленінської психології» виростає на перевертня, на невігласа-псевдоінтеліґента, що є вірною опорою кожного невільницького режиму. Бо ж невільницький режим — єдина стихія, в якій вони можуть займати якесь становище.
Ось і ця сама Маруся: поки що, вихована за тепленькою батьківською пазухою, виглядає симпатичним безборонним курчатком («Пулька», як казала Варя), але не може ж вона такою залишитися. Піде на учительську посаду і стане сварливою, нервовою Ксантиппою[7], або отупілою колодою, якій усе на світі байдуже. Це ж типове серед учительок початкової школи явище. Або може бути ще й гірше: схоче вибитися вище, повірить у Маркса (адже сама призналася, що її дуже легко «підмовити») і стане гайдуком[8]. Для таких обмежених, як вона, дуже природна дорога.
Тут Ігореві згадалися батькові слова, згадалися свої колишні мрії, і йому стало шкода Марусі: вона ж напевне ніколи поважно не думала над всією відповідальністю і величчю педагогічної роботи.
— Скажіть мені, Марусю, — спитав, урвавши диктування, — чому ви вибрали саме педагогічний технікум, а не якийсь інший?
— Який же інший? У нас є тільки цей педагогічний та ще дорожній.
— Ліпше вже було дорожній. Хоч це і не зовсім жіноча спеціальність, але, мені здається, що ви фізично досить сильні, та й маєте більше нахилу до наук точних.
— Може й правда — погодилася Маруся. — Але Варя вступала до педагогічного і....
— І вас потягнула за собою? Знаєте, Марусю, не хотів би я бути злим пророком, але боюся, що ви будете дуже нещасні в школі.
— Чому ви так думаєте? Я страшно люблю дітей! — вихопилося в дівчини так щиро, що вона, мов би ненароком зрадивши якусь пікантну таємницю, густо зашарілася.
— Любити дітей й вчити їх і виховувати — це зовсім не те саме, Марусю, — трохи подратовано сказав Ігор. — Уявіть собі, що перед вами тридцять, чи сорок різних вдач, різних здібностей, різних нахилів, різних ставлень до науки й дисципліни, а вам їх треба втримати в руках і змусити робити те, що потрібно. Для цього треба мати характер!
— Ви думаєте, що я не маю характеру?
На уламок секунди соняшний промінь якось так свавільно заломився в зіницях дівчини, що вони стали раптом твердими і гострими, як скалки антрациту. Але це була омана, бо ось дівчина зробила ледве помітний рух — і її очі знову набрали свого звичайного трохи лагідного, трохи безтямного вигляду.
7
Ксантиппа — дуже сварлива жінка, скандалістка, склочниця, що була дружиною давньогрецького філософа Сократа та матір’ю його дітей.
8
Тут слово «гайдук» ужито в значенні «прислужник, лакей», а не у значенні «повстанець», бо ж це слово має два протилежні смисли.