Основи його глибокої юнацької віри, дбайливо вщеплені матір’ю, захиталися разом зі смертю батька, яку він сприйняв, як велику і незаслужену кривду. І з цього моменту на сімнадцятому році життя, почалися сумніви, що їх він намагався розв’язати з усім запалом юности. Вирісши з одного питання, ці сумніви поширювалися, поглиблювалися і переросли в болючу світоглядову кризу, яка тривала цілі роки і скінчилася цілковитим спустошенням молодої душі. Мов очманілий, Ігор борсався у хащах філософських «мудростей», пожадливо, але без системи, перечитував десятки книжок з батьківської бібліотеки, захоплювався і розчаровувався, знаходив і губив знову, намагався опанувати незрілим ще розумом те, чого взагалі не можна було розумом збагнути, щодалі то глибше поринав у бездонний вир, аж поки хаос думок його не виснажив до останнього, не давши нічого позитивного. Тоді Ігор махнув на все рукою і припинив шукання, винісши з усього цинізм і ненависть.
Пізніше вже, в зрілішому віці, він якось упорядкував свої думки, прийнявши за основу філософію Оґюста Конта[12]. До неї долучив погляди Гоббса[13] і Ляметрі[14], дещо взяв від християнського утилітаризму Джона Стюарта Мілля[15] — і так виробив собі свій власний світогляд. Був переконаним матеріалістом, на мораль дивився очима Винниченка[16], а під оглядом національно-державницьким був самобутньою стихією, натхненною вже не теоріями, а соками рідної землі, — і уважав, що розв’язав проблему цілком.
Однак у цьому окремішньому світогляді Ігор не залишив найменшого місця ні для духа, ні для релігії, ні для церкви, або, вірніше, посунув усе зв’язане з Богом в найтемніший, виповнений чорною злобою куток душі, і, досить було цього куточка торкнутися, як він вибухав, пристрасною нетерпимістю.
І тепер, коли відкрилася можливість одверто виступити проти Бога, Березовський не міг опертися спокусі, хоч засадничо ніколи не ліз в активісти. Неабияку ролю відіграло тут також бажання «втерти носа» страшенно самонадіяному, а ще більше дурному, викладачеві діамату[17], який приобіцяв дати щось надзвичайне і якому Ігор не міг подарувати незаслужено низької ноти. Врешті, привабила його нагода виступити перед кількасотенною авдиторією і блиснути своїми знаннями та своїм ораторським хистом, про який мало хто знав.
Цілий тиждень Ігор присвятив рефератові, рився по бібліотеках, виписував потрібні дані й опрацьовував їх вечорами до пізньої ночі. Врешті написав дійсно цікаву й обґрунтовану доповідь на тему: «Міт Пасхи і Воскресіння». Крився зі своїм наміром, бажаючи зробити товаришам несподіванку, і вирішив забрати голос останнім.
Рефератів було кілька, але всі вони були виготовлені по одному зразку з нанизаних утертих фраз, голослівних заперечень, лайок, зневаг і догматичних вигуків, запозичених з дешевої агітаційної літератури.
Зігнана примусово авдиторія куняла й позіхала, ніхто не мав охоти дискутувати, і тому одноголосно схвалювали пропозицію Березовського — обговорити всі реферати разом. Всі ж бо розуміли, що нема сенсу тратити час на обговорення кожного реферату зокрема, коли вони всі повторюють те саме, навіть тими самими словами.
«Кінцевим акордом» мав бути реферат викладача діамату, але вся його балаканина відрізнялася від інших лишень тим, що була довшою, крикливішою і нуднішою.
Коли він скінчив і під вимушені в’ялі оплески зайняв своє місце в президії, несподівано до слова попросився Березовський. Вже сама його поява на сцені викликала в залі рух і зацікавлення, а він, поклавши конспект перед комісією, почав:
— Я не думаю брати участь в конкурсі, сподіваючись, що мої думки не внесуть нічого нового. Але через те, що попередні доповідачі насвітлювали питання виключно з загально-відомого боку, дозволю собі згадати дещо таке, про що ніхто сьогодні не говорив...
Дійсно, так цікаво і так гарно не говорив ніхто, а цілком нові відомості, що їх подав Березовський, скували слухачів і полонили їхню увагу. Ігор доводив, що Христос — ніхто інший, тільки запозичена з гіндуської мітології постать легендарного божества Рами, яка потім перейшла певні зміни у віруваннях давніх гебраїв, що вірили у своє післанництво і прихід Мессії, а нарешті виринула в образі Ісуса Назарейського. Потім він висміяв жидівського Мойсея, чудо переходу через Мертве Море і байку про манну небесну. З того всього логічно виходило, що Пасха також була лишень святкуванням міту, мітом був Христос, і нічим іншим не могло бути Його воскресіння з мертвих.
Такий вкоротці був зміст Ігоревого реферату.
12
Оґюст Конт (1798-857) — французький філософ, соціолог, позитивіст. Конт висунув ідею соціології як науки про закони функціонування та розвитку суспільства в цілому та окремих суспільних явищ. Він зазначав, що у своїй галузі соціологія повинна вирішувати такі ж завдання, які в інших галузях знань вирішують фізика, хімія, біологія.
13
Томас Гоббс (1588-1679) — англійський філософ, класичний представник англійської філософії періоду Англійської революції. Послідовно розробляв систему раціоналістичної філософії, яка охоплює не тільки вчення про буття і пізнання, а й вчення про суспільство і державу.
14
Жульєн Офре де Ламетрі (1709-1751) — французький медик і філософ епохи Просвітництва, прибічник сенсуалізму в теорії пізнання, відомий своєю книгою «Людина-машина», в якій він порівняв людину із механізмом. Вважається першим типовим представником «механістичного матеріалізму», а в деяких працях його філософія класифікується як «епікуро-картезіанство», через сильний вплив, який на нього призвели такі філософи, як Епікур та Рене Декарт.
15
Джон Стюарт Мілль 1806-1873) — британський філософ, політичний економіст. Виступав як прогресивний для свого часу науковець і громадський діяч, якому були близькі ідеали загального людського блага. Підтримував реформи в інтересах широких верств населення.
16
Український письменник Володимир Винниченко (1880-1951) був відомий своїм радикальним поглядом на мораль і етику, часто ставив під сумнів традиційні норми та цінності.
17
Діамат — діалектичний матеріалізм — це філософська концепція, яка стверджує первинність матеріального світу та розглядає його в нерозривному зв'язку з постійним рухом, розвитком і внутрішніми суперечностями. Це одна зі складових марксизму, що ґрунтується на ідеях Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, і протиставляється як ідеалістичній, так і традиційній матеріалістичній філософії. Діамат був обов’язковим предметом вивчення у совєтських вузах, нарівні з «історією КПСС» і тому подібними «науками».