Авдиторія винагородила його рясними й щирими оплесками, а хтось із гущі студентської маси навіть вигукнув:
— Оце, нарешті, справжня доповідь!
Ці оплески і цей вигук справили на викладача діамату враження удару батога. Як попарений, він зірвався з місця і, потрясаючи Ігоровим конспектом, накинувся на авдиторію. Закинув слухачам любов до байок і байдужість до ідеологічної суті реферату.
— Що ви бачите в цьому корисного?! — кричав, захлинаючись, і потім заатакував безпосередньо Березовського: — Товариш Березовський майже годину оповідав нам усякі нісенітниці, про які ми і без нього знали. Чи сьогодні хтось сумнівається в тому, що Христос і Пасха — вигадка?! Він тут нам наговорив усякої єрунди, а про класову суть релігійного дурману не сказав ні слова. Маєте докази, — потряс знову конспектом: — тут є цитати і з Старого Завіту, і посилки на тібетських мудреців, і про якісь чотири книги Веда, які напевне ніколи не існували, а з класиків марксизму — нічого! Для нього важніший Старий Завіт, як наука марксизму!..
Викладача підтримала партійна верхівка інституту, і на голову Березовського посипалися громи «класового обурення».
Зрештою, було б воно обійшлося легше, коли б Ігор не зробив нерозважного кроку і не спробував боронитися. Але він, запалившись, мав необережність сказати, що міт Христа і Пасхи сягає своїм корінням в епоху, набагато віддалену від «класиків марксизму», і що, зрештою, люди, які не мали нічого спільного з марксизмом, також поборювали релігію. Зокрема послався на французьких деїстів та енциклопедистів. Але тоді йому завдали такого чосу, що він ледве видряпався. Довелося каятися, традиційно «визнати свою помилку» і обіцяти «поправитися», взявшись до пильних студій творів Маркса-Енґельса-Леніна-Сталіна.
Загонистий і амбітний, Березовський корчився від пониження, але бачив, що більше боронитися не можна. За кожний дальший спротив йому грозило виключення з інституту, а навіть і дещо гірше...
Скінчилося тим, що першу нагороду дістав таки викладач діамату, дві других — два інших претенденти, а Березовському дістався офіційний осуд загальних зборів з постановою — перенести справу на дальший розгляд і вирішення профкому.
Він вийшов із зборів цілковито розтрощений, злий на всіх і на себе зокрема, соромився товаришів і, щоб ні з ким не зустрічатися, майже бігом побіг наперед. Але по дорозі наздогнав довгоногого Веретелюка і, хоч-не-хоч, мусів до нього обізватися:
— Як вам подобається сьогоднішній спектакль, товаришу Веретелюк?..
— Як рідко який! — непривично холодно і недоброзичливо обізвався Веретелюк. — А ти ж що — хотів повне видання творів Леніна одержати?..
— Власне! Знав, що ти спокою не маєш, мріючи про них, і хотів тобі подарунок зробити... Але, — зійшов з іронії на поважний тон, — що за ідіоти!..
— Не менші від тебе, Березовський. Я одного лишень не можу зрозуміти: як це ти, людина недурна й чесна, міг взятися за таку брудну справу?
— Ну, я її зовсім не уважаю за брудну...
— Вона не тільки брудна — вона ще й злочинна! — різко кинув Євген. — Брудна тому, що виходить з ініціативи брудних рук, а злочинна тому, що, руйнуючи «міти», такі мудрагелі, як ти, нічого ані сильнішого, ані світлішого на їхнє місце дати не можете і лишаєте пустелю. Руйнуєте в ім’я самої руїни!
Березовський так здивувався, що аж свиснув:
— Ну, Євгене, знаєш...
— Замовчи, ради Бога, замовчи! — сикнув злобою Веретелюк. — Вистачить з тебе і того, що вже було! Дістав по ділам — може відпаде раз на все охота в партійні вислужники лізти...
Неприємний холод, який завжди супроводжував у Ігоря почуття образи, сковуючи обличчя в тверду маску, тепер забренів крицевими нотами у словах його відповіді:
— Тобі, Євгене, треба би було дати зараз поличника... Що за свинство ти мені інкримінуєш?! Не можеш зрозуміти такої простої речі, що в сьогоднішньому моєму рефераті не було ані слова, яке б ішло врозріз із моїми поглядами і моїм сумлінням?! Чхать я хотів на партію!
— Ох, скажіть, що за гордість, що за сила, що за велич ображеної амбіції!.. — бризкав їддю[18] Веретелюк. — І те, що було після реферату, також ішло впарі з твоїми поглядами і твоїм сумлінням? Ти прекрасно «чхав», прекрасно!..
— Ти свиня, Євгене! — спромігся лише сказати Ігор» — Добраніч...
Обернувся, щоб відійти, але Веретелюк ухопив його за петельки і притягнув до себе.
— Стій! — наказав владно. — Скажи, хто більша свиня: чи той, хто влазить в багнюку по самі вуха, чи той, хто це посуджує? Хто сьогодні свинства наробив? Хто мене змусив зайвий раз підносити руку на наказ мерзоти? Я — проти тебе, Ігорю, і з охотою всипав би тобі кільканадцять київ за твій сьогоднішній реферат, але не в спілці з тими партійними сопливцями! А ти сьогодні пхнув і мене і сотні таких, як я, в їхню компанію, бо тобі, бач, схотілося блиснути. І ще смієш називати когось свинею?!