Выбрать главу

Вдоволений вдалим вступом, Ігор закурив, устав з місця й заходив. Находило на нього натхнення, і він знав, що тепер говоритиме гладко й переконливо.

— Над метою людського існування, — продовжував, — вже віддавна міркували дуже світлі уми. Я тобі перекажу лишень дещо... Філософ Огюст Конт уважає, що першим і головнішим обов’язком людини є — жити для добра інших і жертвувати собою для людства. Еммануїл Кант, про якого ти чула всякі нісенітниці від усяких там викладачів «марксо-ленінської психології» і якого засад ми не можемо триматися взагальному, під тим оглядом має рацію і є співзвучним з Контом. Сповнення обов’язку Кант підносить до критерію моральности і твердить, що такий обов’язок тяжить над людиною, як Категоричний Імператив. Та найцікавіше й найвірніше спостереження над людською психікою зробив філософ Шубарт[20]. Він сказав, що з кінця 15-го століття людина відкинула Бога, як щось непотрібне, що вона, замість в небо, задивилася в землю й стремить до того, щоб підкорити собі таємниці природи. Правда, Шубарт пророкує цим стремлінням кінець, але він напевне помилився: відкинувши Бога і всякі забобони, людство пішло скорим кроком вперед і йтиме так далі. Небо його вже ніколи не буде цікавити. натомість, розвиток науки й знань дасть можливість знайти відповідь на багато питань, до розв’язки яких не допускала релігія.

Але я трохи ухилився...

Вертаючи до мети людського існування, мусимо сказати, що людина живе для пізнання і для творення добра. Це так про людину взагалі.

А тепер подумай, які величезні обов’язки тяжать над нами, народом бездержавним і поневоленим?! І, чи це не злочин, замість скерувати всю свою увагу на свій власний нарід, замість думати над його звільненням, над його піднесенням, — задивлятися в небесні химери й заслуговувати собі на якусь вічність?!

Маруся мовчала. Замовчав і він, нервово проходжуючись вздовж столу.

— Хочеш релігії? — почав знову. — Добре! Але релігія мусить бути національна, а не божеська! Нарід, любов до нього, жертвенність для нього, віддання себе до кінця його інтересам — ось наша Перша Заповідь! Робім все, що вимагають інтереси нації і все, що нам диктують наші обов’язки супроти неї. Розумієш?

— Ні, — приголомшила його неочікувана відповідь.

— Не розумієш?! —зробив великі очі Ігор.

Маруся немилосердно почала стискати скроні долонями.

— Не розумію, — повторила, силкуючись зібрати думки. — Ось, наприклад, ми з тобою будемо виховувати наших майбутніх учнів у комуністичному дусі «на засадах марксо-ленінської педагогіки» (пам’ятаєш, як це ти мені сказав?), тато шитиме чоботи енкаведистам, а якийсь там агроном помагатиме колгоспникам вирощувати більші врожаї, щоб москалі мали що їсти... Це ж не називається робити те, що вимагають інтереси нації й наші обов’язки супроти неї, правда ж, що ні?

Дійсно, вона того не розуміла, але ще більше не розуміла, якого несподіваного й важкого удару завдала своєму вчителеві, й Березовський в першу хвилину онімів. Але не дав того по собі пізнати, зробив строгу міну й повільно витягнув нову цигарку.

— Ти, Марусю, говориш про нашу ненормальну добу, — почав крізь зуби, припалюючи цигарку сірником. — Ми опинилися в такій ситуації, де не можна керуватися іншими засадами, крім однієї — зберегти життя. А я говорю взагалі.

Але дівчина далі не розуміла й ще завзятіше терла скроні.

— Так, це правда... Тільки ж, поки та «нормальна доба» прийде, ми ж мусимо щось робити, ми мусимо чимсь жити. Чи... Як ти скажеш?

На це він мав уже приготовану відповідь:

— О, дівчино, звичайно! Ми повинні готуватися до хвилини, в якій сповнення обов’язку стане можливим і невідкличним — це раз; плекати в собі любов до своєї нації — це два; нарешті, вчитися, здобувати освіту й знання, щоб та рішуча хвилина не застала збіговища гречкосіїв, анальфабетів[21] і релігійних фанатиків, а культурний нарід, спроможний взяти в руки керму власної держави! — скінчив трохи патетично.

вернуться

20

Можливо, мається на увазі Крістіан Фрідріх Даніель Шубарт (1739-1791) — німецький журналіст, поет, композитор і органіст, автор соціально-критичних творів, за які його неодноразово карали (зокрема він був ув'язнений у тюрмі на десять років).

вернуться

21

Анальфабет — неписьменна, неосвічена людина; неук.